Мама і книги

Приніс мамі книгу. Взяла до рук, погладила.

«Тяженька».
«Та ні, кажуть, що читається легко».

«Я не про це. Нащо писати такі товсті книги?»
«Тобі шкода паперу, мамо?»

«Мені шкода тебе, що так довго писав».
«Довго буде читатися».

«Тепер людям не до читання».
«Кому як», - кажу.

А вранці зателефонувала:

«Цілу ніч не спала…»
«Знову стрибав тиск?»
«Книгу читала. Зовсім мало лишилося. Нащо так писати, щоб люди не спали вночі…»

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ