Жінка, яка читає

На пляжному твердому шезлонзі вона лежить, наче Юдіф на шовковій оттоманці. Волосся зібране у веселий пучок і сколоте ялівцевою шпичкою. Випнуте засмагле коліно бронзовіє на тлі голубого простирадла моря. Кисть правої руки, як сонний крабик, спочиває на гальці. Умиротворена плоть, лише груди живуть і лице.

Вона читає.

Спалені на солому брови супляться, ніс загострюється, дрібно-дрібно тремтять крильця ніздрів. На мить перестають здійматися груди, зіщулюються, кам’яніють плечі. Кісточки довгих пальців угрузають у гальку... Та ось лілова матерія двох горбиків знову оживає, пружніє, продовжує свій звичний рух угору-вниз. Надбрів’я поволі скаблучуються довкола очей, збираються маленькі брижі зморщок-промінців. Очі звужуються, тепліють, сміються. Так сміється платиновими лусочками на світанку море.

Вона читає.

А губи... губи, схоплені осугою спеки, то видовжуються в тоненькі шнурочки, то витягуються трубочкою, то смачно поглинаються вологим язичком, як спокусливі ласощі. Відкрита, по-черничому бліда скроня дрібно тенькає блакитною жилкою. Вже не тільки очі, лице, груди, навіть кров її посміхається, радіє.

Вона читає.

Вона не тут, вона десь там, десь глибше і десь далі, ніж це море. А вітерець, наче сухою папороттю, шурхотить аркушами, бавиться її волоссям, ніжним пушком на шиї і плечах. Це доступне йому. А мені... мені залишається тільки спостерігати збоку і заздро уявляти, що книга на її твердому гарячому лоні – моя.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ

Із книги "Хліб і шоколад. Новели тонкого литва і холодної чеканки".