...Не розібралися ви і в тім, кому плюнув (термін «Сіверщини») Путін. Ви що, не знаєте, що окупована німцями Україна два роки всіма своїми ресурсами працювала на німецьку потугу, тобто проти Росії? А на чиєму боці були ті три мільйони українців, вивезені до Німеччини, котрі там працювали на німців аж до Перемоги? Ці обставини приближували чи віддаляли перемогу над нацистами? До речі, в Німеччині був нацизм, а не фашизм, фашизм був в Італії; роз’ясніть це своїм авторам. Не розібралися ви і в резолюції Генасамблеї ООН про колабораціонізм, інакше не вихваляли б Мазепу і Бандеру як героїв. Адже факт залишається фактом: обидва вони перейшли на бік загарбників. Прочитайте бандерівський Акт відновлення Української держави від 30.06.1941 року.
А найбільше мене вразила Ваша остання вихідка — перетворення просвітянської «Сіверщини» в рупор дрібних лавочників!
Можна припустити, що ви з Антоненком Євангеліє не читали і не знаєте найпершого діяння Христа, що прибув до Єрусалима, — вигнання «торгашів та міновщиків грошей» з храму. Цим діянням Господь наш намагався вигнати з храмів душ людських дух торгашества та здирництва.
Але ж на базар ви, сподіваюсь, ходите, то мали б бачити, що там є Хазяїни (французькою — буржуї) та Реалізатори (нашою — наймички). Якщо буржуї не платять пенсійних внесків за наймичок, то вони, прийде час, залишаться без пенсії і будуть, як бомжихи, жити лише на мізерну соціальну допомогу. Чому ж ви стали на бік буржуїв, а не наймичок? Це що, по-християнськи? Чи, може, по-шевченківськи?
Якщо ви не можете тягнути просвітянську лямку, то передайте її тим, хто може, і не губіть справу наших прадідів великих.
З повагою —
Іваненко М.К.
*******************
Ще одним грубим випадом проти нації вважаю екскурс в історію Другої світової війни. Це блюзнірство — звинувачувати десятки мільйонів мешканців України, кинутої Радянською армією, «непереможною і легендарною», під окупацію фашистами, звинувачувати людей у підтримці окупантів. Це абсолютно переспівування дикунської тези Сталіна і сталіністів про вину окупованих народів. Це ставлення всього з ніг на голову. Адже ці народи, навпаки, мали б самі пред’явити претензії нездарному керівництву СРСР за грандіозні поразки в перший період війни, коли були окуповані не лише цілі республіки, а й, автор чомусь забуває, величезні території Росії. А ще — як це можна докоряти в’язням таборів, людям, вигнаним на роботи до Німеччини, тим, кого назвали остарбайтерами.
Примикає до цього й тема так званої співпраці з ворогом. Підраховуючи, скільки українців-воїнів УПА були начебто союзниками окупантів, чомусь забувають, що найбільше колаборантів дала якраз Росія. Одна лише РОА (Русская освободительная армия) генерала Власова мала десятки, якщо не сотні тисяч солдатів, а загалом на боці Німеччини воювали мільйони громадян Росії різних національностей.
Щодо союзу Мазепи чи Бандери з іноземними державами, то в історії це справа не нова. Урешті, згадаймо, що ідеолог більшовиків (очевидно, теж дорогих автору) Лєнін під час Першої світової війни відкрито проголосив курс партії на… поразку Росії. Коли йому докоряли, як же так можна, навіть при всій політичній боротьбі, він спокійно заявляв, що можна і треба, якщо це призведе до перемоги його партії. Що й вийшло. Втім, нащо далеко ходити в історію: нинішня влада здасть Україну і здає її кому завгодно, лиш би бути при владі.
Нарешті, останнє — про «дрібних лавочників». Це так зневажливо автор називає мільйони підприємців. Але ж це — не лише продавці на ринку, яких автор тут же поділив на буржуїв і наймитів, а й працівники сфери обслуговування, транспорту, фермери, якщо хочете — й незалежна преса. Весь той середній клас, який у демократичних країнах є основою економіки. Але у нас він не подобається владі, яка все хотіла б мати під контролем, під визиском, під раттю бюрократів та хабарників.
Ну от ми й подискутували на різні теми, доволі принципові. Ще раз пропоную авторові взятися до просвітянської роботи. Або, може, йому хочеться активно прилучитися до партійної роботи, оновити партію Ющенка «Наша Україна», колишній Рух чи те, в що він трансформувався? На здоров’я! Це демократичні організації, з ніким не призначеним, а обраним самими людьми керівництвом. Без уповання на «бульдозери» і «сильного начальника». Тож сміливіше! До роботи!
Петро АНТОНЕНКО
В "Сіверщині" опубліковано у двох номерах дискусію між читачем,який назвався М.Іваненком (редакції відоме його справжнє прізвище), та головою редакційної ради П.Антоненком. Дискусія виникла через лист читача -- відставного радянського офіцера, який він адресував П.Антоненку та головному редактору В.Чепурному. Подаємо уривок із цієї дискусії, повністю читайте у двох номерах "Сіверщини". 
