Вихід з «червоного пояса»
Інтерв'ю з політологом та дослідником виборчих тенденцій Сергієм Соломахою.
Найзначнішою суспільно-політичною подією на Чернігівщині з точки зору державотворчих процесів був вихід краю з «червоної зони» на виборах 2002 року. Розмова на тему розвитку політичних процесів Сіверщини — з активним їх учасником, політологом та дослідником виборчих тенденцій Сергієм Соломахою (на знімку).
— Чернігівщина традиційно вважалася відсталим картопляним краєм, який традиційно голосує за лівих, за червоних, за номенклатуру. Чому так склалося?
— Справді, оскільки переважна маса населення працювала в колгоспах і була перечавлена розкуркуленням, колективізацією, війною, то це й сформувало відповідний менталітет. Навіть якщо йдеться про дітей та внуків тих, хто це все пройшов. А якщо ще додати «чорні свитки» — це коли молоденьких земляків Червона армія за наказом сталінського маршала Жукова кинула у 1944 році форсувати Дніпро без зброї, без підготовки, без транспортних засобів і переважна більшість з них так і попливла тим червоним від крові Дніпром — то це все безслідно не минало. Або знищення хуторів, які на півночі Чернігівщини були історично, — так викорінювався власник, селянин із власною позицією, непоступливою до влади.
А друга причина такого становища — активне заселення Чернігова відставниками після хрущовської реформи армії. Вони їхали в зелене місто над Десною, близьке до Києва, де зручно полювати, рибалити та підтримувати радянські міфологеми. В такому ж дусі виросли їхні діти і внуки. У Прилуках роль русифікатора виконувала військова частина, а в Ніжині — завод «Прогрес».
— До речі, коли ми починали відродження української мови у Чернігові, україномовною була одна школа із тридцяти. А на просвітянських зустрічах мені один інженер з камвольно-суконного комбінату так і казав: «Ми, росіяни, вам промисловість збудували, а ви тепер змушуєте вашу мову вивчати!».
— Так, керівництво та інженерно-технічний склад провідних промислових підприємств обласного центру, як-то радіоприладний завод, «Хімволокно», камвольно-суконний комбінат, завод автозапчастин, формувалися саме з російських кадрів або зросійщених. Невипадково керівництво ЧРПЗ і через 15 років української Незалежності отримувало від Путіна ордени та публічно виступало за дружбу з Росією. До чого призвела ця дружба, ми наочно бачимо тепер на Красній площі Чернігова, де написані прізвища всіх земляків, котрі загинули на Донбасі від «дружніх» російських куль та снарядів. Такий само список є і в українській Катерининській церкві, де тепер моляться за упокоєння їхніх душ.
На жаль, 2002 рік можна лише умовно вважати виходом Чернігівщини з «червоної зони». Справді, виборчий блок політичних партій «Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» набрав тоді 24,81 відсотка голосів, а комуністична партія — 16,6 відсотка. Натомість Соціалістична партія отримала підтримку 15,3 відсотка виборців. Тому вже 2006 року на парламентських виборах симпатії більшості виборців Чернігівщини мав Блок Юлії Тимошенко — 33,9 відсотка, Партія регіонів — 15,6 відсотка, КПУ — 5,46 відсотка, а блок «Наша Україна» — 10,29 відсотка. І це при тому, що у третьому турі президентських виборів на Чернігівщині за Віктора Ющенка проголосували 71,15 відсотка виборців.
До речі, у другому турі президентських виборів 2010 року 63,63 відсотка виборців області голосували за Юлію Тимошенко, натомість за Віктора Януковича — 30,95 відсотка.
Однак на місцевих виборах 31 жовтня 2010 року Партія регіонів, до якої увійшла стара компартійна номенклатура, отримала 21,62 відсотка голосів виборців в обласну раду, а ВО «Батьківщина» — 18,6 відсотка.
— Тобто відбувалася весь час хитавиця виборчих симпатій. Але ж українське ядро не тільки не зникало, але, трансформуючись у різні партії, нарощувало потужність...
— Саме за таких несприятливих умов сформувався хоч і не численний, але напрочуд згуртований і активний український спротив, який вперше яскраво виявив себе вже під час «ковбасної революції». Саме рухівці тоді його й очолили та стали основною агітаційною силою під час проведення всеукраїнського референдуму за незалежність 1 грудня 1991 року.
Не дивно, що чернігівські рухівці на чолі з Валерієм Сараною увійшли на початку 1991 року до керівництва першої некомуністичної обласної державної адміністрації. На жаль, тільки у гуманітарній сфері. Звісно, вже у 1994 році усю владу в області під лукавим брехливим гаслом «Спасибо Руху за разруху!» повернули комуністи на чолі з останнім першим секретарем обкому комуністичної партії.
Проте український патріотичний запал Чернігівщини, який понад 20 років підтримувала просвітянсько-рухівська газета «Сіверщина», вже неможливо було знищити.
— До речі, ми порахували, що кількість голосів за проукраїнські партії у 2002 році дорівнювала кількості передплатників «Сіверщини», якщо врахувати, що газету у сім’ї читали двоє осіб.
— А вже під час Помаранчевої революції і Революції Гідності тисячі людей з усіх куточків області за власною ініціативою брали активну участь у столичному Майдані. Враховуючи не тільки близькість до столиці, а й те, що чи не кожен третій киянин мав чернігівське коріння, це був вагомий внесок у перемогу Майдану.
Понад те, після брутального розгону 25 листопада 2013 року чернігівського Євромайдану в області сформувався потужний майданівський актив, який своїми діями, зокрема й блокуванням 25 січня 2014 року облдержадміністрації, силових структур, зайняттям приміщення обласної ради, завадив російській агентурі створити «Чернігівську Народну Республіку». Настрій був такий, що найкоротший шлях московських банд на Київ — тобто через Чернігів — наш Майдан був готовий захищати до останнього. Як це було у 1918 році під Бахмачем та Крутами.
Ця енергія потім сконцентрувалася у тисячах добровольців-чернігівців, які зі зброєю пішли захищати територіальну цілісність України від московської навали у лавах добровольчих батальйонів і Збройних Силах. Саме в цьому, на мою думку, полягає найбільший внесок Чернігівщини у творення і захист державності України.
Розмовляв Василь ЧЕПУРНИЙ. "Голос України"
Найзначнішою суспільно-політичною подією на Чернігівщині з точки зору державотворчих процесів був вихід краю з «червоної зони» на виборах 2002 року. Розмова на тему розвитку політичних процесів Сіверщини — з активним їх учасником, політологом та дослідником виборчих тенденцій Сергієм Соломахою (на знімку).
— Чернігівщина традиційно вважалася відсталим картопляним краєм, який традиційно голосує за лівих, за червоних, за номенклатуру. Чому так склалося?
— Справді, оскільки переважна маса населення працювала в колгоспах і була перечавлена розкуркуленням, колективізацією, війною, то це й сформувало відповідний менталітет. Навіть якщо йдеться про дітей та внуків тих, хто це все пройшов. А якщо ще додати «чорні свитки» — це коли молоденьких земляків Червона армія за наказом сталінського маршала Жукова кинула у 1944 році форсувати Дніпро без зброї, без підготовки, без транспортних засобів і переважна більшість з них так і попливла тим червоним від крові Дніпром — то це все безслідно не минало. Або знищення хуторів, які на півночі Чернігівщини були історично, — так викорінювався власник, селянин із власною позицією, непоступливою до влади.
А друга причина такого становища — активне заселення Чернігова відставниками після хрущовської реформи армії. Вони їхали в зелене місто над Десною, близьке до Києва, де зручно полювати, рибалити та підтримувати радянські міфологеми. В такому ж дусі виросли їхні діти і внуки. У Прилуках роль русифікатора виконувала військова частина, а в Ніжині — завод «Прогрес».
— До речі, коли ми починали відродження української мови у Чернігові, україномовною була одна школа із тридцяти. А на просвітянських зустрічах мені один інженер з камвольно-суконного комбінату так і казав: «Ми, росіяни, вам промисловість збудували, а ви тепер змушуєте вашу мову вивчати!».
— Так, керівництво та інженерно-технічний склад провідних промислових підприємств обласного центру, як-то радіоприладний завод, «Хімволокно», камвольно-суконний комбінат, завод автозапчастин, формувалися саме з російських кадрів або зросійщених. Невипадково керівництво ЧРПЗ і через 15 років української Незалежності отримувало від Путіна ордени та публічно виступало за дружбу з Росією. До чого призвела ця дружба, ми наочно бачимо тепер на Красній площі Чернігова, де написані прізвища всіх земляків, котрі загинули на Донбасі від «дружніх» російських куль та снарядів. Такий само список є і в українській Катерининській церкві, де тепер моляться за упокоєння їхніх душ.
На жаль, 2002 рік можна лише умовно вважати виходом Чернігівщини з «червоної зони». Справді, виборчий блок політичних партій «Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» набрав тоді 24,81 відсотка голосів, а комуністична партія — 16,6 відсотка. Натомість Соціалістична партія отримала підтримку 15,3 відсотка виборців. Тому вже 2006 року на парламентських виборах симпатії більшості виборців Чернігівщини мав Блок Юлії Тимошенко — 33,9 відсотка, Партія регіонів — 15,6 відсотка, КПУ — 5,46 відсотка, а блок «Наша Україна» — 10,29 відсотка. І це при тому, що у третьому турі президентських виборів на Чернігівщині за Віктора Ющенка проголосували 71,15 відсотка виборців.
До речі, у другому турі президентських виборів 2010 року 63,63 відсотка виборців області голосували за Юлію Тимошенко, натомість за Віктора Януковича — 30,95 відсотка.
Однак на місцевих виборах 31 жовтня 2010 року Партія регіонів, до якої увійшла стара компартійна номенклатура, отримала 21,62 відсотка голосів виборців в обласну раду, а ВО «Батьківщина» — 18,6 відсотка.
— Тобто відбувалася весь час хитавиця виборчих симпатій. Але ж українське ядро не тільки не зникало, але, трансформуючись у різні партії, нарощувало потужність...
— Саме за таких несприятливих умов сформувався хоч і не численний, але напрочуд згуртований і активний український спротив, який вперше яскраво виявив себе вже під час «ковбасної революції». Саме рухівці тоді його й очолили та стали основною агітаційною силою під час проведення всеукраїнського референдуму за незалежність 1 грудня 1991 року.
Не дивно, що чернігівські рухівці на чолі з Валерієм Сараною увійшли на початку 1991 року до керівництва першої некомуністичної обласної державної адміністрації. На жаль, тільки у гуманітарній сфері. Звісно, вже у 1994 році усю владу в області під лукавим брехливим гаслом «Спасибо Руху за разруху!» повернули комуністи на чолі з останнім першим секретарем обкому комуністичної партії.
Проте український патріотичний запал Чернігівщини, який понад 20 років підтримувала просвітянсько-рухівська газета «Сіверщина», вже неможливо було знищити.
— До речі, ми порахували, що кількість голосів за проукраїнські партії у 2002 році дорівнювала кількості передплатників «Сіверщини», якщо врахувати, що газету у сім’ї читали двоє осіб.
— А вже під час Помаранчевої революції і Революції Гідності тисячі людей з усіх куточків області за власною ініціативою брали активну участь у столичному Майдані. Враховуючи не тільки близькість до столиці, а й те, що чи не кожен третій киянин мав чернігівське коріння, це був вагомий внесок у перемогу Майдану.
Понад те, після брутального розгону 25 листопада 2013 року чернігівського Євромайдану в області сформувався потужний майданівський актив, який своїми діями, зокрема й блокуванням 25 січня 2014 року облдержадміністрації, силових структур, зайняттям приміщення обласної ради, завадив російській агентурі створити «Чернігівську Народну Республіку». Настрій був такий, що найкоротший шлях московських банд на Київ — тобто через Чернігів — наш Майдан був готовий захищати до останнього. Як це було у 1918 році під Бахмачем та Крутами.
Ця енергія потім сконцентрувалася у тисячах добровольців-чернігівців, які зі зброєю пішли захищати територіальну цілісність України від московської навали у лавах добровольчих батальйонів і Збройних Силах. Саме в цьому, на мою думку, полягає найбільший внесок Чернігівщини у творення і захист державності України.
Розмовляв Василь ЧЕПУРНИЙ. "Голос України"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |