Хему - 125!
21 липня виповнюється 125 років від дня народження Ернеста Міллера ГЕМІНҐВЕЯ – одного з найвідоміших американських письменників ХХ століття, представника течії «загубленого покоління», володаря Пулітцерівської та Нобелівської премій з літератури, чиє життя саме перетворилося на захопливий роман.
З’явився на світ майбутній письменник у престижному передмісті Чикаго в родині успішного лікаря та аматорки музичної культури влітку 1899 року. З впертого хлопчиська, який робив тільки те, що бажав, він став вельми непростою особистістю, а життя його було сповнене подорожей та пригод, у яких він і шукав своє натхнення.
Він любив котів і дайкірі, у молоді роки займався боксом, був гірськолижником, яхтсменом, мисливцем, снайпером, воєнним кореспондентом, заходив у клітки з левами, обожнював сафарі, ловив акул, мав чотири пристрасні шлюби, пройшов дві світові війни: у бою його вразило близько 200 мінних уламків, а ноги прошила кулеметна черга. Він побував в численних аваріях, двох авіакатастрофах та ледь не загинув під час лісової пожежі, переніс малярію, сибірську виразку, гепатит, безліч переломів та струсів мозку, а в результаті покінчив життя самогубством застрелившись з рушниці, яку йому залишив у спадщину любий дідусь. Близькі, а за ними увесь світ, називали його «Тато Гем». Доля перевіряла його на стійкість, а ВІН перевіряв на стійкість своїх героїв.
Літературна біографія Гемінґвея бере початок у Парижі 20-х років, де він оселився після війни. Париж у ті часи був Меккою модернізму. Письменники, поети, художники з усіх усюд з'їжджалися сюди, щоб зануритися в цю атмосферу, де руйнувались колишні цінності і створювалися нові, породжені XX століттям. У цей вир і занурився молодий журналіст, який твердо вирішив стати письменником.
Одночасно з пошуком свого шляху в літературі визначався і світогляд письменника, формувалися його політичні переконання. Він багато подорожував у ті роки Європою. В Італії він зрозумів, що таке фашизм, і на все життя зненавидів його. Віднині він «пише нещадну правду про життя».
Дебютом у світі літератури для Хемінгуея-журналіста став збірник "Три оповідання і десять віршів" (1923). Тоді ж розстався з журналістикою, бо, за особистим зізнанням, "телеграфний стиль репортажу став затягувати його".
Етапною у творчості Хемінгуея була книга "В наш час" (1925) — збірник оповідань, об'єднаний спільним задумом та особливим стилем — лаконічним, стриманим. Пізніше подібний принцип організації тексту автор визначить як "принцип айсберга". Збірник цікавий ще й тим, що в ньому Хемінгуей вперше зачіпає проблеми "загубленого покоління", геніально продовжені в повісті "Фієста" (1926) і романі "Прощавай, зброє!" (1929), який мав небувалий успіх і продажам якого не завадила економічна криза. Підсумком роздумів письменника над подіями в Європі кінця 30-х років стали романи "Мати і не мати" (1937) і "По кому подзвін" (1940). В останньому висвітлюються події громадянської війни в Іспанії. Герой цього блискучого та сумного роману приїхав з США в Європу «не на свою війну». Критиками цей роман визнано найвидатнішим романом про війну в історії літератури. Легендарна автобіографічна книжка «Свято, яке завжди з тобою» народилась з блокнота із нотатками про його молоді роки, яка побачила світ після смерті автора. 1952 року Гемінґвей пише повість «Старий і море», яка має філософсько-символічний зміст. Це квінтесенція роздумів і міркувань письменника про людину і її місце у всесвіті. В наш час багато з його праць вважаються класикою американської прози.
В останні роки життя письменник хворіє на депресію та манію переслідування. Лікувався у психіатричній лікарні. 2 липня 1961 року зводить свої порахунки з життям у своїй садибі Фінка Віхія на Кубі. До речі, у 2011 році Крейг Макдональд випустив книгу «Вбити Хемінгуея». У книзі розглядається інша версія смерті великого письменника.
Використано інформацію з відкритих джерел.
Ольга ЧИРИК
З’явився на світ майбутній письменник у престижному передмісті Чикаго в родині успішного лікаря та аматорки музичної культури влітку 1899 року. З впертого хлопчиська, який робив тільки те, що бажав, він став вельми непростою особистістю, а життя його було сповнене подорожей та пригод, у яких він і шукав своє натхнення.
Він любив котів і дайкірі, у молоді роки займався боксом, був гірськолижником, яхтсменом, мисливцем, снайпером, воєнним кореспондентом, заходив у клітки з левами, обожнював сафарі, ловив акул, мав чотири пристрасні шлюби, пройшов дві світові війни: у бою його вразило близько 200 мінних уламків, а ноги прошила кулеметна черга. Він побував в численних аваріях, двох авіакатастрофах та ледь не загинув під час лісової пожежі, переніс малярію, сибірську виразку, гепатит, безліч переломів та струсів мозку, а в результаті покінчив життя самогубством застрелившись з рушниці, яку йому залишив у спадщину любий дідусь. Близькі, а за ними увесь світ, називали його «Тато Гем». Доля перевіряла його на стійкість, а ВІН перевіряв на стійкість своїх героїв.
Літературна біографія Гемінґвея бере початок у Парижі 20-х років, де він оселився після війни. Париж у ті часи був Меккою модернізму. Письменники, поети, художники з усіх усюд з'їжджалися сюди, щоб зануритися в цю атмосферу, де руйнувались колишні цінності і створювалися нові, породжені XX століттям. У цей вир і занурився молодий журналіст, який твердо вирішив стати письменником.
Одночасно з пошуком свого шляху в літературі визначався і світогляд письменника, формувалися його політичні переконання. Він багато подорожував у ті роки Європою. В Італії він зрозумів, що таке фашизм, і на все життя зненавидів його. Віднині він «пише нещадну правду про життя».
Дебютом у світі літератури для Хемінгуея-журналіста став збірник "Три оповідання і десять віршів" (1923). Тоді ж розстався з журналістикою, бо, за особистим зізнанням, "телеграфний стиль репортажу став затягувати його".
Етапною у творчості Хемінгуея була книга "В наш час" (1925) — збірник оповідань, об'єднаний спільним задумом та особливим стилем — лаконічним, стриманим. Пізніше подібний принцип організації тексту автор визначить як "принцип айсберга". Збірник цікавий ще й тим, що в ньому Хемінгуей вперше зачіпає проблеми "загубленого покоління", геніально продовжені в повісті "Фієста" (1926) і романі "Прощавай, зброє!" (1929), який мав небувалий успіх і продажам якого не завадила економічна криза. Підсумком роздумів письменника над подіями в Європі кінця 30-х років стали романи "Мати і не мати" (1937) і "По кому подзвін" (1940). В останньому висвітлюються події громадянської війни в Іспанії. Герой цього блискучого та сумного роману приїхав з США в Європу «не на свою війну». Критиками цей роман визнано найвидатнішим романом про війну в історії літератури. Легендарна автобіографічна книжка «Свято, яке завжди з тобою» народилась з блокнота із нотатками про його молоді роки, яка побачила світ після смерті автора. 1952 року Гемінґвей пише повість «Старий і море», яка має філософсько-символічний зміст. Це квінтесенція роздумів і міркувань письменника про людину і її місце у всесвіті. В наш час багато з його праць вважаються класикою американської прози.
В останні роки життя письменник хворіє на депресію та манію переслідування. Лікувався у психіатричній лікарні. 2 липня 1961 року зводить свої порахунки з життям у своїй садибі Фінка Віхія на Кубі. До речі, у 2011 році Крейг Макдональд випустив книгу «Вбити Хемінгуея». У книзі розглядається інша версія смерті великого письменника.
Використано інформацію з відкритих джерел.
Ольга ЧИРИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |