Ювілей Голобородька. Справжнього...
7 квітня виповнюється 80 років Василю Івановичу Голобородьку, поету-шестидесятнику, досліднику українського фольклору, члену Національної спілки письменників України, лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Попри стереотип, що «поети з Донбасу» (народився 1945 року в селі Адріонополі на Луганщині) – це російськомовні твори про шахти, він писав українською про навколишній світ. Вже перші вірші 18-літнього хлопця сподобалися читачам. Тепле слово про дебютанта сказали Дмитро Павличко, Іван Дзюба, вражені незвичайним баченням буденних речей, що поставали як дивний, чарівний світ. Критики вбачали в них «…опір людської душі отим нівеляційним силам технічної цивілізації», що вбивали наївний світогляд. Але дебютна збірка «Летюче віконце» молодого поета, виявилася неприйнятною для радянської цензури, як і твори інших учасників тодішньої «київської школи поетів». Цікаво, що вихід цієї збірки 1970 року у видавництві «Смолоскип» (Балтимор, США) дав привід для політичної дискримінації поета … Від 1969 року і аж до 1986 твори Голобородька в Україні не друкували. Весь цей час Василь Іванович жив у рідному селі, не припиняючи поетичної творчості.
1983 року Голобородькові вірші ввійшли до югославської антології світової поезії «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Вірші Василя Івановича навдивовижу світлі, на позір наївні. Образи й сюжети із сучасного авторові життя нерідко мають фольклорне походження. За любов до птаства сучасні дослідники літератури охрестили письменника «пастухом пташок». Перша книжка в Україні вийшла аж 1988 року! Цю збірку поезії «Зелен день» було відзначено літературною премією імені Василя Симоненка. Дві наступні поетичні збірки «Ікар на метеликових крилах» та «Калина об Різдві» принесли авторові 1994 року звання лауреата Шевченківської премії. Загалом Василь Голобородько є автором майже 20 поетичних збірок: «Слова у вишиваних сорочках», «Зозуля масло колотить», «Білі кімнатні рослини», «Дозволені забави», «Вірші лісові» (2020) тощо.
Ювіляр не забуває й про малечу. Твори, вміщені в збірці «Віршів повна рукавичка», розкривають дивний світ дитячих фантазій, кличуть у чарівну казку, заворожують прадавніми образами та пісенним фольклором рідного краю. Це й не дивно, бо автор розпочав дослідження українського фольклору з 14 років та дійшов висновку, що більшість казок світових беруть початок саме з українського фольклору. Фольклорні мотиви – це природний спосіб світосприйняття Василя Івановича, який походить від народного світогляду та відчуття багатства рідної мови. Він вважає, що: «Кожен народ відображає реальну дійсність через свою мову і культуру. Існує мова й не мовлена: обряди, ритуали, звичаї, повір’я. Тому намагаюся у своїй творчості користуватися повною українською мовою, а не лише тією, що зафіксована у вигляді слів у словнику, навіть у найповнішому. Розуміючи отак мову, я пишу вірші». Органічною формою висловлення поета став верлібр – вільний вірш. Саме творчість ювіляра дала той поштовх українській поезії, що «привів у рух нові сили в ній» (І. Дзюба). «Я ніколи не писав би про верлібр, якби не вірші Василя Голобородька», – зізнавався шістдесятник Михайло Вінграновський, – ...з кожного вірша на тебе спокійно дивиться поет. Стоїть і дивиться. А з-за його плеча, зіпершись підборіддям на його плече, виглядає його світ. І все. Більш нічого. Світ, поет і його слово».
Ольга ЧИРИК
Попри стереотип, що «поети з Донбасу» (народився 1945 року в селі Адріонополі на Луганщині) – це російськомовні твори про шахти, він писав українською про навколишній світ. Вже перші вірші 18-літнього хлопця сподобалися читачам. Тепле слово про дебютанта сказали Дмитро Павличко, Іван Дзюба, вражені незвичайним баченням буденних речей, що поставали як дивний, чарівний світ. Критики вбачали в них «…опір людської душі отим нівеляційним силам технічної цивілізації», що вбивали наївний світогляд. Але дебютна збірка «Летюче віконце» молодого поета, виявилася неприйнятною для радянської цензури, як і твори інших учасників тодішньої «київської школи поетів». Цікаво, що вихід цієї збірки 1970 року у видавництві «Смолоскип» (Балтимор, США) дав привід для політичної дискримінації поета … Від 1969 року і аж до 1986 твори Голобородька в Україні не друкували. Весь цей час Василь Іванович жив у рідному селі, не припиняючи поетичної творчості.
1983 року Голобородькові вірші ввійшли до югославської антології світової поезії «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Вірші Василя Івановича навдивовижу світлі, на позір наївні. Образи й сюжети із сучасного авторові життя нерідко мають фольклорне походження. За любов до птаства сучасні дослідники літератури охрестили письменника «пастухом пташок». Перша книжка в Україні вийшла аж 1988 року! Цю збірку поезії «Зелен день» було відзначено літературною премією імені Василя Симоненка. Дві наступні поетичні збірки «Ікар на метеликових крилах» та «Калина об Різдві» принесли авторові 1994 року звання лауреата Шевченківської премії. Загалом Василь Голобородько є автором майже 20 поетичних збірок: «Слова у вишиваних сорочках», «Зозуля масло колотить», «Білі кімнатні рослини», «Дозволені забави», «Вірші лісові» (2020) тощо.
Ювіляр не забуває й про малечу. Твори, вміщені в збірці «Віршів повна рукавичка», розкривають дивний світ дитячих фантазій, кличуть у чарівну казку, заворожують прадавніми образами та пісенним фольклором рідного краю. Це й не дивно, бо автор розпочав дослідження українського фольклору з 14 років та дійшов висновку, що більшість казок світових беруть початок саме з українського фольклору. Фольклорні мотиви – це природний спосіб світосприйняття Василя Івановича, який походить від народного світогляду та відчуття багатства рідної мови. Він вважає, що: «Кожен народ відображає реальну дійсність через свою мову і культуру. Існує мова й не мовлена: обряди, ритуали, звичаї, повір’я. Тому намагаюся у своїй творчості користуватися повною українською мовою, а не лише тією, що зафіксована у вигляді слів у словнику, навіть у найповнішому. Розуміючи отак мову, я пишу вірші». Органічною формою висловлення поета став верлібр – вільний вірш. Саме творчість ювіляра дала той поштовх українській поезії, що «привів у рух нові сили в ній» (І. Дзюба). «Я ніколи не писав би про верлібр, якби не вірші Василя Голобородька», – зізнавався шістдесятник Михайло Вінграновський, – ...з кожного вірша на тебе спокійно дивиться поет. Стоїть і дивиться. А з-за його плеча, зіпершись підборіддям на його плече, виглядає його світ. І все. Більш нічого. Світ, поет і його слово».
Ольга ЧИРИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |