Хасидські мелодії Висоцького і не тільки
«Дорогая моя столица», «Широка страна моя родная», «Ой, цветет калина», «Легко на серце от песни веселой», «Волга - Волга» - правда, це ж все російські, що практично стали народними, пісні минулого століття? Настільки російські, що аж в зубах холодно, як від березового квасу… Проте, автор цих пісень – Іцхак- Бер Дунаєвський.
Або хто ж запідозрить неросійськість таких пісень, як «Хотят ли русские войны» (знаємо, що «хотят» і то постійно!) чи «В траве сидел кузнечик» і «Учат в школе»? Але мелодії їх написали відповідно Едуард Колмановський та Михайло, син Моні Пляцковського.
«Дважды два – четыре», «Голубой вагон», «Вместе весело шагать», «Идёт солдат по городу», «Родительский дом» - о зохен вей, написав їх Владімір Шаїнський, син Якова Борисовича та Іти Менделевни. Російські, кажете, пісні…
Навіть «Утро красит нежным цветом стены древнего Кремля» змалював музично зовсім не Іванов- Сідоров, а такі да, Даніїл та Дмітрій Покраси. Як і «Три танкиста», «Если завтра война»…
Далі можна б список до безкінечності довести: «Увезу тебя в тундру», «Течет река Волга», «У деревни Крюково» - Марк Фрадкін, «Гляжу в озера синие» - Ігор (Гарольд) Шаферман, навіть «Русское поле» і «Журавли» написані не росіянином, а таки Яном Абрамовичем Френкелем. Не кажучи вже про пісні, що й зараз наспівують фанати СРСР – «Вернисаж», «Старинные часы», «Стюардесса по имени Жанна», що їх автором (текстів) є Ілля Рахміелевич Рєзнік.
Ці дані старанно зібрав не я, а Юрій Гарматний (боїться чоловік – за псевдонімом заховався?). Він же наводить слова емігранта Мар’яна Бєленького: «Хасидские мелодии в Израиле человек русской культуры узнает сходу. Это «блатняк» или, как говорят сейчас, «русский шансон». Тоника- доминанта – субдоминанта. Блатной квадрат. Сюда вписываются мелодии всех песен Высоцкого. «Русские» в Израиле поначалу очень удивляются, услышав в синагоге кантора (хазана), который славит Господа на мотив «Соловьи, соловьи, не тревожьте солдат». А удивляться тут нечему – источник-то один».
…Мова ж у мене не про талановитість єврейської нації, яка вміє не тільки пристосовуватися до всіх культур, політик і обставин (така їх риса задля виживання після вигнання із рідної землі), а про російську культуру, яка зовсім не є російською. Якщо ж говоримо про суто російські народні пісні, то проаналізуймо всім відому «Во поле березка стояла». Що хоче з нею зробити герой – може, посадити чи хоча б соку напитися? Ні, він переживає, що «некому березку заломати»… Національна натура – аби тільки ломати, або за борт кидати перську княжну, як у знаменитій пісні про Стєньку Разіна. Чи ще бідкатися – «Ой, бяда, бяда, бяда, в огороде лебеда» або «Валенки –валенки, неподшиты, стареньки». Ні, щоб лободу виполоти, а валянки підшити… Ні, краще, «ей, ухнем!».
Недарма кажуть, що в піснях народу – його душа. І його неприхована натура…
Василь ЧЕПУРНИЙ
Або хто ж запідозрить неросійськість таких пісень, як «Хотят ли русские войны» (знаємо, що «хотят» і то постійно!) чи «В траве сидел кузнечик» і «Учат в школе»? Але мелодії їх написали відповідно Едуард Колмановський та Михайло, син Моні Пляцковського.
«Дважды два – четыре», «Голубой вагон», «Вместе весело шагать», «Идёт солдат по городу», «Родительский дом» - о зохен вей, написав їх Владімір Шаїнський, син Якова Борисовича та Іти Менделевни. Російські, кажете, пісні…
Навіть «Утро красит нежным цветом стены древнего Кремля» змалював музично зовсім не Іванов- Сідоров, а такі да, Даніїл та Дмітрій Покраси. Як і «Три танкиста», «Если завтра война»…
Далі можна б список до безкінечності довести: «Увезу тебя в тундру», «Течет река Волга», «У деревни Крюково» - Марк Фрадкін, «Гляжу в озера синие» - Ігор (Гарольд) Шаферман, навіть «Русское поле» і «Журавли» написані не росіянином, а таки Яном Абрамовичем Френкелем. Не кажучи вже про пісні, що й зараз наспівують фанати СРСР – «Вернисаж», «Старинные часы», «Стюардесса по имени Жанна», що їх автором (текстів) є Ілля Рахміелевич Рєзнік.
Ці дані старанно зібрав не я, а Юрій Гарматний (боїться чоловік – за псевдонімом заховався?). Він же наводить слова емігранта Мар’яна Бєленького: «Хасидские мелодии в Израиле человек русской культуры узнает сходу. Это «блатняк» или, как говорят сейчас, «русский шансон». Тоника- доминанта – субдоминанта. Блатной квадрат. Сюда вписываются мелодии всех песен Высоцкого. «Русские» в Израиле поначалу очень удивляются, услышав в синагоге кантора (хазана), который славит Господа на мотив «Соловьи, соловьи, не тревожьте солдат». А удивляться тут нечему – источник-то один».
…Мова ж у мене не про талановитість єврейської нації, яка вміє не тільки пристосовуватися до всіх культур, політик і обставин (така їх риса задля виживання після вигнання із рідної землі), а про російську культуру, яка зовсім не є російською. Якщо ж говоримо про суто російські народні пісні, то проаналізуймо всім відому «Во поле березка стояла». Що хоче з нею зробити герой – може, посадити чи хоча б соку напитися? Ні, він переживає, що «некому березку заломати»… Національна натура – аби тільки ломати, або за борт кидати перську княжну, як у знаменитій пісні про Стєньку Разіна. Чи ще бідкатися – «Ой, бяда, бяда, бяда, в огороде лебеда» або «Валенки –валенки, неподшиты, стареньки». Ні, щоб лободу виполоти, а валянки підшити… Ні, краще, «ей, ухнем!».
Недарма кажуть, що в піснях народу – його душа. І його неприхована натура…
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |