Як прожити двічі

Залишивши після себе огром всебічної мудрості і скарби цілющих рецепцій, у житті був він мовчуном. І за першої ліпшої нагоди шукав затишок тиші, можливість усамітнитися. Можливо, ця потреба з’явилася після вікування в безлюдному Чорному лісі, в карцерах Колими, у тривалих мандрах Уссурійськими пущами. А можливо, таким був стрій натури.

«Ніде так не відпочиває душа й голова, як у тиші мовчання, - казав. - Знаходь у день бодай дві «мовчальні години». Це освіжить мозок, легше й точніше прийматимеш рішення. Мудрість любить тишу, а серце – спокій. Тоді, наче з глибокої криниці, виринають приховані знання і рятівні думки. А головне – зароджується обнадійнивий погляд у завтрашній дань. Вже не кажу приємність настрою та ясність спогадів. А вміти насолоджуватися проминулим життям – значить, жити двічі».

Говорив він небагато, але його бесіда була наповнена золотом слів, як стільники медом. Ніколи двічі не повторював, не підвищував голосу. Оповідаючи щось, окреслював живими соковитими образами головне і наче щось недомовлював. Залишав співрозмовникові уявити й домалювати картину, домислити суть. Після цих розповідей наче повисала в повітрі якась загадка, що змушувала знову й знову повертатися до того в думках. Якраз це недоказане, приховане й хвилювало, розбурхувало уяву.

В моєму зошиті залишилася записана за ним фраза: «Якщо хочеш висловити свої почуття, – не вихлюпуй емоції цілком. Досить розкрити себе на вісім десятих».

А щодо мовчання і мовлення… «Діло чоловіка – виказати те, що мовчазно переживається світом. Від сього казання, втім, змінюється і сам світ».

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. Із книги "Золотий час. Одкровення карпатського знатника".