Як мене здивував Лєнін...
Злочини Ульянова-Леніна проти людства і людяності
У 2020 році – 150 років від дня народження Володимира Ульянова, який більше відомий в історії за псевдом Ленін.
Життя і діяльність цієї людини мабуть найбільше переконливо доводить, що таланти людини самі по собі не роблять її позитивним (добрим) героєм, якщо зосередженні виключно на благо самому собі за рахунок людей, суспільства, світової спільноти. Він уособлює типовий приклад істоти, що заради власної мети, на свою користь пройшов по трупах людей (у буквальному розумінні цього виразу), реалізуючи принцип «мета виправдовує засоби». Його мета — влада й панування, ніким і нічим не обмежена…
Ще жахливіше, що він був справжнім майстром ведення інформаційно-психологічної війни, зомбування, обдурювання людей, соціальних груп, народів та цілої світової спільноти. Адже всі свої неймовірно злочинні вчинки він пояснював, що діє на загальне благо, бореться за справедливість, чесність тощо… І робив це достатньо переконливо, хоч і на короткий час.
Спробуємо, не претендуючи на повне охоплення, назвати хоча б частину його злочинів:
1) В. Ульянов був дуже цікавим російським патріотом, тобто шовіністом і російським імперіалістом. Під час Першої світової війни заради захоплення влади у своїй країні пішов на змову та отримав фінансування від ворога Російської імперії – Німецької імперії. Гасло його більшовицької партії — поразка Росії у війні з державами Четверного союзу. Отже, його політична сила була знаряддям підривної діяльності проти власної країни на користь ворога. Задля чого? Мета — захоплення влади, без неї ця країна для нього була нічого не варта.
2) Організація захоплення влади в Росії шляхом «жовтневого» державного перевороту, встановлення деспотичного режиму («диктатури пролетаріату») і утримання влади за допомогою державного терору та попрання всіх прав і свобод громадян.
Ось кілька цитат В. Ульянова-Леніна про значення терору без слідства і суду:
«... Чудовий план! Докінчували його разом із Дзержинським. Під виглядом «зелених» (ми потім на них звалимо) пройдемо на 10-20 верст і перевішаємо куркулів, попів, поміщиків. Премія: 100.000 р. за повішеного[...]» (Литвин А. Л. «Красный и Белый террор в России в 1917—1922 годах»).
«Війна не на життя, а на смерть багатим і дармоїдам, буржуазним інтелігентам[...] з ними треба розправлятися, при найменшому порушенні[...] В одному місці посадять до в'язниці[...] У іншому – поставлять їх чистити туалети. У третьому – забезпечать їх, після відбуття карцеру, жовтими квитками[...] У четвертому – розстріляють на місці[...] Чим різноманітніше, тим краще, тим багатшим буде загальний досвід[...]» (24 – 27 грудня 1917 р.: Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т. 35. С. 200, 201, 204. — Із праці «Как организовать соревнование?»).
«Пенза, Губвиконком. [...]провести нещадний масовий терор проти куркулів, попів і білогвардійців; сумнівних замкнути в концентраційний табір поза містом» (9 серпня 1918 р.: Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т. 50. С. 143-144).
«Саратов, (уповноваженому Наркомпрода) Пайкесу. [...]раджу призначати своїх начальників і розстрілювати змовників і тих, хто вагається, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини» (22 серпня 1918 р.: Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т. 50. С. 165).
«Свияжськ, Троцькому. Здивований і стривожений уповільненням операції проти Казані, особливо якщо вірно повідомлено мені, що ви маєте повну можливість артилерією знищити противника. По-моєму, не можна жаліти міста і відкладати довше, бо необхідно нещадне винищення[...]» (10 вересня 1918 р.: Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т.50. С. 178).
І так можна безкінечно цитувати цю істоту, для якої державний терор був головним інструментом досягнення своїх цілей, «душею» всієї політики, як і для її наступників.
ДО РЕЧІ, автор цього допису сам був здивований, коли раптом взнав, що автором ідеї десяткування в армії, збройних формуваннях комуністичної Росії є не Лев Бронштейн-Троцький, а саме Володимир Ульянов: «4) Ввести розстріл за недисципліну. [...] 9) Ввести кругову поруку всього загону, наприклад, загрозу розстрілу десятого, – за кожен випадок пограбування» (28 травня 1918 р.: Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т. 36, с. 374, 375).
Для Московського князівства – Московського царства – Російської імперії державний терор як головний інструмент політики НЕ був чимось новим. Маємо на увазі таких кривавих диктаторів і психопатів, як наприклад Олександр Невський, Іван Четвертий («Грізний»), Петро Перший… Хіба що масштаби, тотальний характер цього терору можуть вражати на фоні пропаганди про «владу трудящих»…
3) Імперіалістична політика комуністів-більшовиків на чолі з Ульяновим по відношенню до інших народів, політика встановлення регіонального та світового панування. І що кидається в очі: вони, ще не встановивши свою владу на всій території Росії, вже 17 грудня 1917 року офіційно почали агресивну війну проти Української Народної Республіки. І з перервами вели її до майже повного загарбання в 1920-му (поділили її з Польщею, Чехословаччиною та Румунією), мобілізувавши всі наявні ресурси. Відомі історикам факти підштовхують до висновку, що форми і методи державного терору більшовицької Росії проти Українського народу були ще жорстокіші, ніж проти своїх «великоросів» у їхній громадянській війні.
Ульянов виявився справжнім майстром ведення гібридної війни проти України та інших народів. Творення фейкових державних утворень, маскування російської агресії під виглядом місцевого сепаратизму стали зразком для наступників, серед яких назвемо Йосипа Сталіна, Володимира Путіна…
4) Ульянов став ідеологом і організатором створення держави, в якій нормою стала надексплуатація, визиск, грабунок населення, надзвичайно низький рівень життя. Досі історики дискутують про те, а що ж комуністи побудували. Адже це була держава, де використовували рабську працю (праця мільйонів ув’язнених), відновили кріпосне право для селян тощо… Бо без них адміністративно-командна економіка не могла працювати… Створено новий правлячий клас держави, у якого була вся політична, економічна влада, привілеї та блага – комуністична номенклатура. Вже у 1920-х – 1930-х роках аналітики української політичної еміграції називали їх «комуністичним дворянством». Рекомендуємо розуміти це буквально…
ЩЕ ОДНЕ ПИТАННЯ: як Ульянов із подільниками зуміли ідеологічно обґрунтувати, організувати і здійснити стільки кривавих злочинів, вбити тільки за час його власного життя мільйони людей, живим побудували пекло на землі, і водночас замаскували цю катастрофу-трагедію, хоч на короткий час (а для декого і досі), як щось успішне, передове, привабливе і справедливе?
Відповідь проста: нав’язування «класової моралі», «комуністичної моралі» замість загальнолюдської (в нашому власному розумінні означає християнської). Люди, цілі соціальні групи суспільства оголошувалися ворогами «пролетаріату», «трудящих», яких треба ліквідувати (на практиці вбити). В. Ульянов у свій час пояснив: «Наша мораль підпорядкована повністю інтересам класової боротьби пролетаріату». Так і виникла «комуністична мораль», яка все дозволяла комуністичним можновладцям і практично реалізувала, як він писав, «необхідне на ділі сполучення терору з вихованням мас».
Захоплення та утримання влади, відновлення під фальшивими гаслами російської імперії і продовження боротьби за світове панування Володимиром Ульяновим та його команди стало ЗРАЗКОМ наслідування для всіх кривавих диктаторів і загарбників XX-го і початку нашого сторіччя!
Пам’ятаємо: «Комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років в Україні визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, депортацій, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних та інших мотивів, заподіянням моральних і фізичних страждань під час застосування психіатричних заходів у політичних цілях, порушенням свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутністю політичного плюралізму, та у зв’язку з цим засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина».
Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті
У 2020 році – 150 років від дня народження Володимира Ульянова, який більше відомий в історії за псевдом Ленін.
Життя і діяльність цієї людини мабуть найбільше переконливо доводить, що таланти людини самі по собі не роблять її позитивним (добрим) героєм, якщо зосередженні виключно на благо самому собі за рахунок людей, суспільства, світової спільноти. Він уособлює типовий приклад істоти, що заради власної мети, на свою користь пройшов по трупах людей (у буквальному розумінні цього виразу), реалізуючи принцип «мета виправдовує засоби». Його мета — влада й панування, ніким і нічим не обмежена…
Ще жахливіше, що він був справжнім майстром ведення інформаційно-психологічної війни, зомбування, обдурювання людей, соціальних груп, народів та цілої світової спільноти. Адже всі свої неймовірно злочинні вчинки він пояснював, що діє на загальне благо, бореться за справедливість, чесність тощо… І робив це достатньо переконливо, хоч і на короткий час.
Спробуємо, не претендуючи на повне охоплення, назвати хоча б частину його злочинів:
1) В. Ульянов був дуже цікавим російським патріотом, тобто шовіністом і російським імперіалістом. Під час Першої світової війни заради захоплення влади у своїй країні пішов на змову та отримав фінансування від ворога Російської імперії – Німецької імперії. Гасло його більшовицької партії — поразка Росії у війні з державами Четверного союзу. Отже, його політична сила була знаряддям підривної діяльності проти власної країни на користь ворога. Задля чого? Мета — захоплення влади, без неї ця країна для нього була нічого не варта.
2) Організація захоплення влади в Росії шляхом «жовтневого» державного перевороту, встановлення деспотичного режиму («диктатури пролетаріату») і утримання влади за допомогою державного терору та попрання всіх прав і свобод громадян.
Ось кілька цитат В. Ульянова-Леніна про значення терору без слідства і суду:
«... Чудовий план! Докінчували його разом із Дзержинським. Під виглядом «зелених» (ми потім на них звалимо) пройдемо на 10-20 верст і перевішаємо куркулів, попів, поміщиків. Премія: 100.000 р. за повішеного[...]» (Литвин А. Л. «Красный и Белый террор в России в 1917—1922 годах»).
«Війна не на життя, а на смерть багатим і дармоїдам, буржуазним інтелігентам[...] з ними треба розправлятися, при найменшому порушенні[...] В одному місці посадять до в'язниці[...] У іншому – поставлять їх чистити туалети. У третьому – забезпечать їх, після відбуття карцеру, жовтими квитками[...] У четвертому – розстріляють на місці[...] Чим різноманітніше, тим краще, тим багатшим буде загальний досвід[...]» (24 – 27 грудня 1917 р.: Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т. 35. С. 200, 201, 204. — Із праці «Как организовать соревнование?»).
«Пенза, Губвиконком. [...]провести нещадний масовий терор проти куркулів, попів і білогвардійців; сумнівних замкнути в концентраційний табір поза містом» (9 серпня 1918 р.: Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т. 50. С. 143-144).
«Саратов, (уповноваженому Наркомпрода) Пайкесу. [...]раджу призначати своїх начальників і розстрілювати змовників і тих, хто вагається, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини» (22 серпня 1918 р.: Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т. 50. С. 165).
«Свияжськ, Троцькому. Здивований і стривожений уповільненням операції проти Казані, особливо якщо вірно повідомлено мені, що ви маєте повну можливість артилерією знищити противника. По-моєму, не можна жаліти міста і відкладати довше, бо необхідно нещадне винищення[...]» (10 вересня 1918 р.: Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т.50. С. 178).
І так можна безкінечно цитувати цю істоту, для якої державний терор був головним інструментом досягнення своїх цілей, «душею» всієї політики, як і для її наступників.
ДО РЕЧІ, автор цього допису сам був здивований, коли раптом взнав, що автором ідеї десяткування в армії, збройних формуваннях комуністичної Росії є не Лев Бронштейн-Троцький, а саме Володимир Ульянов: «4) Ввести розстріл за недисципліну. [...] 9) Ввести кругову поруку всього загону, наприклад, загрозу розстрілу десятого, – за кожен випадок пограбування» (28 травня 1918 р.: Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т. 36, с. 374, 375).
Для Московського князівства – Московського царства – Російської імперії державний терор як головний інструмент політики НЕ був чимось новим. Маємо на увазі таких кривавих диктаторів і психопатів, як наприклад Олександр Невський, Іван Четвертий («Грізний»), Петро Перший… Хіба що масштаби, тотальний характер цього терору можуть вражати на фоні пропаганди про «владу трудящих»…
3) Імперіалістична політика комуністів-більшовиків на чолі з Ульяновим по відношенню до інших народів, політика встановлення регіонального та світового панування. І що кидається в очі: вони, ще не встановивши свою владу на всій території Росії, вже 17 грудня 1917 року офіційно почали агресивну війну проти Української Народної Республіки. І з перервами вели її до майже повного загарбання в 1920-му (поділили її з Польщею, Чехословаччиною та Румунією), мобілізувавши всі наявні ресурси. Відомі історикам факти підштовхують до висновку, що форми і методи державного терору більшовицької Росії проти Українського народу були ще жорстокіші, ніж проти своїх «великоросів» у їхній громадянській війні.
Ульянов виявився справжнім майстром ведення гібридної війни проти України та інших народів. Творення фейкових державних утворень, маскування російської агресії під виглядом місцевого сепаратизму стали зразком для наступників, серед яких назвемо Йосипа Сталіна, Володимира Путіна…
4) Ульянов став ідеологом і організатором створення держави, в якій нормою стала надексплуатація, визиск, грабунок населення, надзвичайно низький рівень життя. Досі історики дискутують про те, а що ж комуністи побудували. Адже це була держава, де використовували рабську працю (праця мільйонів ув’язнених), відновили кріпосне право для селян тощо… Бо без них адміністративно-командна економіка не могла працювати… Створено новий правлячий клас держави, у якого була вся політична, економічна влада, привілеї та блага – комуністична номенклатура. Вже у 1920-х – 1930-х роках аналітики української політичної еміграції називали їх «комуністичним дворянством». Рекомендуємо розуміти це буквально…
ЩЕ ОДНЕ ПИТАННЯ: як Ульянов із подільниками зуміли ідеологічно обґрунтувати, організувати і здійснити стільки кривавих злочинів, вбити тільки за час його власного життя мільйони людей, живим побудували пекло на землі, і водночас замаскували цю катастрофу-трагедію, хоч на короткий час (а для декого і досі), як щось успішне, передове, привабливе і справедливе?
Відповідь проста: нав’язування «класової моралі», «комуністичної моралі» замість загальнолюдської (в нашому власному розумінні означає християнської). Люди, цілі соціальні групи суспільства оголошувалися ворогами «пролетаріату», «трудящих», яких треба ліквідувати (на практиці вбити). В. Ульянов у свій час пояснив: «Наша мораль підпорядкована повністю інтересам класової боротьби пролетаріату». Так і виникла «комуністична мораль», яка все дозволяла комуністичним можновладцям і практично реалізувала, як він писав, «необхідне на ділі сполучення терору з вихованням мас».
Захоплення та утримання влади, відновлення під фальшивими гаслами російської імперії і продовження боротьби за світове панування Володимиром Ульяновим та його команди стало ЗРАЗКОМ наслідування для всіх кривавих диктаторів і загарбників XX-го і початку нашого сторіччя!
Пам’ятаємо: «Комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років в Україні визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, депортацій, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних та інших мотивів, заподіянням моральних і фізичних страждань під час застосування психіатричних заходів у політичних цілях, порушенням свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутністю політичного плюралізму, та у зв’язку з цим засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина».
Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті
| Читайте також |
| Коментарі (0) |