Майже ідеальне число "Літературного Чернігова"

Як постійний читач журналу, заснованого чернігівським товариством "Просвіта", я загалом скептично ставлюся до багатьох у ньому публікацій, хоча з поваги до праці головного редактора Михайла Ткача і не виношу це на загал. Але це число - четверте за 2025 рік, є практично ідеальним.

Скажімо, я з інтересом прочитав лікарняні нотатки Олександра Забарного - у них наше сьогодення, мічене війною. Бо оповідання Петра Антоненка "Зять" написане, сказати б, професійно, але воно прозвучали би років так 35 тому - колгоспна тема вже давно нецікава. А ось його ж жіноча новела "Палац", переткана улюбленою автором польщизною, прекрасна - у ній є ота невловна суть, що визначає вартісність поезії (хоча це проза!).

Сергій Ткаченко торкається теми Анни Ахматової, справедливо критикуючи захоплення нею і намагання приписати її до українства, якого вона свідомо сахалася. Сама ж вона говорила: "На Украине из меня хотят сделать украинку". З прикрістю я дізнався про "вибачальне розшаркування" Володимира Панченка перед постаттю Анни Ахматової.... (А ще для себе зрозумів чому у мене не склалося співробітництво з В. Панченком, якого я супроводжував у Седнів). Такі публікації, як оце С.Ткаченка, позбавляють чернігівський журнал провінційності... Хоча не так давно один чернігівський літератор переконував мене, що критикувати Достоєвського ніяк не можна - і свою статтю "Орда проти Візантії" я опублікував в "Українській літературній газеті"...

Історія роду носівських Буняків (автор Анатолій Буняк), рецензія Сергія Павленка на книгу спогадів Володимира Половця про його місію совєтського ідеолога в Афганістані має цікаву назву (і не менш цікаві оцінки) "Паранджа перемогла КПРС", глибоке дослідження Миколи Ткача про хліб та обрядові українські страви - все це робить четверте число журналу потрібним, щоб наша інтелектуальна публіка не збавлялася думання.

Читаймо, щоб не отетеріти!

Василь ЧЕПУРНИЙ