Як добре, що не поступив у Москву...
Знайшов своє старе фото 35-річної давнини – з бібліотечного читацького квитка далекого 1989 року... "Перебудовчі" часи...
Я тоді після служби в армії навчався на підготовчому відділенні московського історико-архівного інституту, мав намір туди вступити... На той час це був найпродвинутіший центр "демократизації" в колишньому СРСР, ректором якого був тодішній лідер "демократичного руху", народний депутат Юрій Афанас'єв.
За півроку навчання на лекціях я насолоджувався, як мені здавалося, "вільнодумством". Тоді я вперше почув про те, яким "крокодилом" насправді був Ленін; що в 1917-му році була не "Велика Жовтнева Революція", а вчинений більшовиками на німецькі гроші державний переворот... Вперше дізнався, що сталінські репресії насправді почалися саме з України на рубежі 1920-30-х років, а не в 1937-му... Що пакт Молотова-Ріббентропа мав цинічний злочинний додаток – "таємні протоколи"... Відкриттям для мене було те, що, виявляєтся, може існувати філософія, зовсім відмінна від тупорилого "марксизму-ленінізму"...
Харчуватися доводилося у смердючій "пельменній" на розі вулиці біля гуртожитку. По вулиці грюкотів, дзеленчав та сипав іскрами старий, погано пофарбований червоною фарбою трамвай. Досі, як згадую, в носі стоїть запах хлорки, а як візуальний образ – товста буфетниця у сірому від багаторічного прання чепчику брудною ганчіркою змахує зі столиків дохлих мух...
Саме в той час поширилася чутка, що захоронять нарешті в землю мумію Леніна... І я спеціально вирішив піти до мавзолею, щоби подивитися на те, що то воно за таке диво. Вистояв довгу чергу... Виявилося, що споглядання засушеного трупа під скляним колпаком та червоним бархатом – таке собі задоволення, досить сумнівне... Вразила кількість гебешників у фуражках із синіми околишами всередині мавзолею: вони придавленим голосом керували натовпом, вишиковуючи усіх парами на певній дистанції, вимагали тримати руки випростаними уздовж тіла. Пам'ятаю, це викликало в мене настійне бажання вибитися з шеренги та тримати руки схрещеними за спиною, за що один з тих церберів тоді на мене грізно загарчав...
Випускні екзамени з підготовчих курсів тоді були одночасно й вступними до інституту. Слава богу, я тоді не набрав потрібної кількості балів. Я думав, що "валитимуть" на іноземній мові, але насправді мене "завалили" на російській мові та літературі... Був з'єднаний екзамен, приймала ціла комісія. Якась фіолетова стрижена дама з довжелезними лакованими нігтями задала мені додаткове питання, що виходило за межі вступної програми: "Маладой чєлаек, а ви чіталі "Лоліту" На'бокова?" Вона саме так і сказала, з наголосом на перше "а" – "На'бокова"... Я тоді ще не читав і тому вирішив віджартуватися, мовляв, що знаю, що це еротичний роман, але я два роки був у армії, а там подібної літератури старшина не схвалює: бдітєльний совєтський солдат повинен уночі спати спокійно... Жарт їй не сподобався. Її обурення було непідробним, і вона експресивно вигукнула: "Ну что ви, маладой чєлаек, каждий істинний русскій інтелігєнт должен прочітать "Лоліту" На'бокова!" Як наслідок, я отримав "четвірку", був незарахований і мусив повертатися додому...
І наступного року вступати заново на істфак Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за що безмежно вдячний тій фіолетовій дамі... Тепер я розумію, що там все було вирішено заздалегідь. У мацквє ніхто й не збирався приймати на навчання якогось невідомого провінційного хлопця з України. "Абітурики" в коридорах перешіптувалися про якихось "позвоночників" – мажорів, яких поза конкурсом зараховували за "телефонним дзвінком"...
І слава богу, що так сталося, і я тоді не опинився на роїссі!.. Хто зна, як би тоді склалося моє життя? Але тоді нам усім здавалося, що демократія і свобода перемогли назавжди. А в 91-му був ГеКаЧеПе і розвалилася "імперія зла"...
Історичним дивом ми вважали, що Україна здобула незалежність як манну з неба – без війни і крові... Тепер же я бачу, що та імперія зла досі валиться, що всі ті 35 років (майже половину людського життя!) – тривала її повільна агонія, а зараз настала остання, найгостріша фаза... І та імперія з останніх сил завалює нас балістикою і шахедами... Втішає думка, що цей монстр однозначно сконає, бо інакше й не може бути... Але питання: чи не потягне він із собою в прірву нас і ще півсвіту?...
Олександр МОРОЗОВ
Я тоді після служби в армії навчався на підготовчому відділенні московського історико-архівного інституту, мав намір туди вступити... На той час це був найпродвинутіший центр "демократизації" в колишньому СРСР, ректором якого був тодішній лідер "демократичного руху", народний депутат Юрій Афанас'єв.
За півроку навчання на лекціях я насолоджувався, як мені здавалося, "вільнодумством". Тоді я вперше почув про те, яким "крокодилом" насправді був Ленін; що в 1917-му році була не "Велика Жовтнева Революція", а вчинений більшовиками на німецькі гроші державний переворот... Вперше дізнався, що сталінські репресії насправді почалися саме з України на рубежі 1920-30-х років, а не в 1937-му... Що пакт Молотова-Ріббентропа мав цинічний злочинний додаток – "таємні протоколи"... Відкриттям для мене було те, що, виявляєтся, може існувати філософія, зовсім відмінна від тупорилого "марксизму-ленінізму"...
Харчуватися доводилося у смердючій "пельменній" на розі вулиці біля гуртожитку. По вулиці грюкотів, дзеленчав та сипав іскрами старий, погано пофарбований червоною фарбою трамвай. Досі, як згадую, в носі стоїть запах хлорки, а як візуальний образ – товста буфетниця у сірому від багаторічного прання чепчику брудною ганчіркою змахує зі столиків дохлих мух...
Саме в той час поширилася чутка, що захоронять нарешті в землю мумію Леніна... І я спеціально вирішив піти до мавзолею, щоби подивитися на те, що то воно за таке диво. Вистояв довгу чергу... Виявилося, що споглядання засушеного трупа під скляним колпаком та червоним бархатом – таке собі задоволення, досить сумнівне... Вразила кількість гебешників у фуражках із синіми околишами всередині мавзолею: вони придавленим голосом керували натовпом, вишиковуючи усіх парами на певній дистанції, вимагали тримати руки випростаними уздовж тіла. Пам'ятаю, це викликало в мене настійне бажання вибитися з шеренги та тримати руки схрещеними за спиною, за що один з тих церберів тоді на мене грізно загарчав...
Випускні екзамени з підготовчих курсів тоді були одночасно й вступними до інституту. Слава богу, я тоді не набрав потрібної кількості балів. Я думав, що "валитимуть" на іноземній мові, але насправді мене "завалили" на російській мові та літературі... Був з'єднаний екзамен, приймала ціла комісія. Якась фіолетова стрижена дама з довжелезними лакованими нігтями задала мені додаткове питання, що виходило за межі вступної програми: "Маладой чєлаек, а ви чіталі "Лоліту" На'бокова?" Вона саме так і сказала, з наголосом на перше "а" – "На'бокова"... Я тоді ще не читав і тому вирішив віджартуватися, мовляв, що знаю, що це еротичний роман, але я два роки був у армії, а там подібної літератури старшина не схвалює: бдітєльний совєтський солдат повинен уночі спати спокійно... Жарт їй не сподобався. Її обурення було непідробним, і вона експресивно вигукнула: "Ну что ви, маладой чєлаек, каждий істинний русскій інтелігєнт должен прочітать "Лоліту" На'бокова!" Як наслідок, я отримав "четвірку", був незарахований і мусив повертатися додому...
І наступного року вступати заново на істфак Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за що безмежно вдячний тій фіолетовій дамі... Тепер я розумію, що там все було вирішено заздалегідь. У мацквє ніхто й не збирався приймати на навчання якогось невідомого провінційного хлопця з України. "Абітурики" в коридорах перешіптувалися про якихось "позвоночників" – мажорів, яких поза конкурсом зараховували за "телефонним дзвінком"...
І слава богу, що так сталося, і я тоді не опинився на роїссі!.. Хто зна, як би тоді склалося моє життя? Але тоді нам усім здавалося, що демократія і свобода перемогли назавжди. А в 91-му був ГеКаЧеПе і розвалилася "імперія зла"...
Історичним дивом ми вважали, що Україна здобула незалежність як манну з неба – без війни і крові... Тепер же я бачу, що та імперія зла досі валиться, що всі ті 35 років (майже половину людського життя!) – тривала її повільна агонія, а зараз настала остання, найгостріша фаза... І та імперія з останніх сил завалює нас балістикою і шахедами... Втішає думка, що цей монстр однозначно сконає, бо інакше й не може бути... Але питання: чи не потягне він із собою в прірву нас і ще півсвіту?...
Олександр МОРОЗОВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |