Лисянський - наш!

Піднесення постаті Ю. Лисянського у музейній експозиції та в літературі викликало суперечку в патріотичному середовищі. Допис Василя Чепурного засвідчує позитивну оцінку цього явища. Спробую виразити протилежну думку цього середовища. Маркером у цьому обговоренні може слугувати з'ясування факту ставлення до тієї чи іншої історичної персони влади СРСР. Слава богу, ми добре пам'ятаємо ті часи. Тоді нічого просто так не робилося — а не інакше, як для скріплення "новой історіческой общності людєй" (цитую з пам'яті Лєоніда Брежнєва). Так от пам'ятник Ю. Лисянському в Ніжині встановлено 1974 року — якраз у зеніті брежнєвщини. Те, що Ю. Лисянський був російським діячем, не заперечить жоден історик. І це головне. А те, що він був українського шляхетсько-козацького походження, то справа така, що честі нам не робить як ще один приклад колаборації провідної верстви українського суспільства. Факту з історії не викинеш, як і слів із пісні. Тому знати, хто такий був Ю. Лисянський треба, але вивищувати його як взірець для наслідування (а це, як на мене, далі робиться у Ніжині) не слід. Оскільки музей Ю. Лисянського це не тільки науковий, але й виховний заклад, то україноцентричні наголоси мають домінувати в його експозиції. Поділяю думку пана Сергія Соломахи про те, що у нас є достатньо не вшанованих героїв і подій. Узяти хоча б добу Війська Запорозького. Для Ніжина це була просто золота епоха! Бо, на відміну від колоніальних факторій Русі-України, які між собою ворогували за контроль фінансових потоків, — Києва і Чернігова, Ніжин, що розташовувався між ними, перевершив їх і став справжнім економічним центром першої української національної держави. Тут початий, але далекий до завершення, край цікавої роботи.Але в пріоритеті ніжинської влади не це, а постать особи, яка уособлювала реалії внаслідок втрати державності Війська Запорозького.