Історія з флотом

Якщо вже починати говорити про військовоморський флот України, то треба згадати промову виголошену адміралом Колчаком, коли він заступив у командування Чорноморським флотом. Тоді він, зокрема сказав, що завжди 80-90 відсотків матросів зі складу цього флоту були українцями. Так , серед офіцерства переважали росіяни та німці, але якщо вже говорити чиєю кров’ю полито землю в і навколо Севастополя, то це – переважно українська кров.
В перші дні незалежності щодо флоту нас просто ошукали. Було заявлено, що на Чорному морі радянський флот мав ядерну зброю і тому всі кораблі та відповідна інфраструктура на цьому морі мають перейти під оруду об’єднаних військ СНД на чолі з маршалом Шапошниковим, відвертою креатурою російського крівництва. Як потім з’ясувалось, ядерних боєголовок там не було.

Сам стан флоту був жахливий, Свого часу президент Кучма сказав про це таке: «Перед тим, як ділити флот між нами, треба вивести його весь на рейд і дати пальнути всьому плавскладу по одному снаряду просто в повітря і лише тоді, якщо щось залишиться на плаву, оті залишки і розділити. Офіцерство стояло перед ділемою: якщо Крим – Україна, а флот – російський, то це ж в такому разі їм треба перебиратися на Далекий Схід, або на малоприємну Балтику або у вже зовсім неприємний Полярний.

Вирішили послати адмірала Касатанова до Києва і домовитися присягати Україні. А ми в Києві його не прийняли, не подобається він, та й слова українського не знає. Росія ж зібрала по сусікам гроші та й проплатила за декілька місяців зарплату флоту. От флот і присягнув Росії. А ми отримали на багато років проблему, бо Крим без російського флоту – це одна справа, а Крим з російським флотом – то справа на порядок гірша. В чому ми переконалися в 2014 році. Так що позбавилися і Криму, і флоту.

Тому свого часу я, поговоривши з адміралом флоту Чернавіним, а той мені сказав щось схоже на таке, що Росія спить і бачить, хто б їй частину флоту нагодував або просто забрав якусь частину, вирішив запропонувати нашому керівництву такий собі план як цією ситуацією скористатися. Прийшов до Зленка, вірніше прилетів і пропоную наступне. Робимо весь флот об’єднаним зі спільним командуванням, а потім починаємо ділити 50 на 50. Зленко мені з великим здивуванням каже: а де таке було, щоби одним флотом командували двоє адміралів одночасно? Я йому у відповідь: таке може бути на папері та в уяві. Але поки так буде флот же ж можна ділити. Зленку ідея сподобалася. Сказав іти до Кравчука і переконати, мене ж Ви переконали. Я йому відповідаю, що ідеї бувають у міністрів, а у послів ідей бути не може. Він знов мені зв рибу гроші: ідея Ваша, Ви й ідіть.

Врешті решт пішов до Кравчука, зі мною на підмогу Антон Бутейко. Починаю детально, з цифрами розповідати оту ідею. Бачу, що він засинає та й Бутейко жестами мало не кричить: коротше. Швидко закруглився. Леонід Макарович погодився, послав обходити російське керівництво, їх переконувати.

Пішов. Почав з нашого землячка, Сергія Станкевича, ну, чиста тобі фігура такого собі попихача із шевченківської фантасмагорії «Сон». «Тихий та тверезий, богобоязливий». Землячок дав добро, далі не землячки, но прізвища українські. Перший віце-спікер Шумєйко, а за ним віце-прем’єр Сергій Шахрай. Дуже він колись образився, що хтось із українців невірно переклав його прізвище: «авантюрист». Боже, а якби я йому переклав по-справжньому? Вони те ж погодилися.

Останній фільєр – Бурбуліс. Він тоді мав величезну силу. Але потім, як нашому Кучмі Табачник, дуже він Єльцину набрид. Він теж погодився. Кажу: «Ну, що? Тепер до Єльцина?». Свята моя простота: « А для чого до Єльцина? Вам що: мене мало?» Вирішили керівники на переговорах у Мухалатці, під Форосом цю справу залагодити.

Другого серпня 92-року наша українська делегація вислухала цю пропозицію від Леоніда Макаровича. Практично всі, крім мене і кримського спікера Багрова були проти. Генерал Морозов назвав нашу позицію, а отже і президента зрадою. Україна без флоту це нормально, а ось Україна, хай хоч із 20-ма відсотками російського Чорноморського флоту – це відверта зрада. Зленко зайняв, як це він нерідко робив, позицію «мєжду здєсь». Кравчук врешті решт сказав: «готуйте документи, які ви хочете».Я почав апелювати до нього: «переконуйте, це ж Ваша пропозиція. Краще синиця в руки ніж журавель у небі!». Ще й мені на горіхи дісталося.

Наступним ранком все почалося із тридцятихвилинної зустрічі сам на сам двох президентів. По закінченні оголошують слово в слово нашу пропозицію, але вона вже з'ясовується стала ідеєю Бориса Миколайовича. Це взагалі було в його великодержавному російському стилі: «Вот приєдєт барін, барін нас рассудіт». Згадую Шевченка з його «Чому ця сакля не нами дана?» Справжнісінький другий акт марлезонського балету. Хоча потім в розмові із Зленком ми прийшли до висновку, що рішення Кравчука було єдиним правильним. З вуст Єльцина це ставало дороговказом, настановою для росіян і тоді вони стають морально відповідальними за втілення цього рішення.

Проте з нашого боку не було потім жорсткого наполягання у виконанні цього пункту переговорів у Мухалатці. Затим була Масандра, де взагалі росіяни намагалися взяти нас просто за горло, вимагаючи розплатитися флотом за борги по газу. Але і це не було виконано. Отже, назагал ми отримали десь біля 18 відсотків флоту. А потім і ті кораблі майже всі притопили в 14-ому році в Донузлаві.

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ