Історія свідчить: героїзм одних – часто це безвідповідальність інших – В’ятрович

29 січня 2015 року на мітингу-реквіємі на території Меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут» на Чернігівщині виступив Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, відомий в країни та за її межами історик.

До речі, він єдиний керівник центрального органу виконавчої влади, який взяв участь у меморіальних заходах до 97-ї річниці події на місці легендарного бою під Крутами.

Привертає увагу незвична тема, яку підняв історик: про героїв та їхні імена. Це якраз один із непростих суворих уроків нашого героїчного і, водночас, трагічного минулого, який зараз, під час сучасної російської агресії, мають міцно засвоїти та врахувати у практичній роботі керівників усіх рівнів в Україні.

Даємо повний текст виступу Володимира В’ятровича:

«У важкий час, в який ми живемо, знову заговорили про героїв. Героїв минулого та сучасності. На святому місці, де ми зібралися, сьогодні я говоритиму про тих та інших.
І відразу скажу – я не хочу нових героїв. Адже герої – це ті найкращі, яких ми втрачаємо. І не кажіть, що герої нам потрібні для того, щоб ми врешті стали єдиною національною спільнотою. Тих, хто поповнили український національний пантеон,на сьогодні, напевно, вистачить для виховання патріотизму на сотні років вперед.
Але ми не знаємо/не пам'ятаємо їх. Тому прагнемо нових, вважаючи, ніби їх бракує.
Історія свідчить: героїзм одних – часто це безвідповідальність інших. Зворотною стороною подвигу юнаків під Крутами є бездарність керівників тогочасної держави.

Хтось мусив заплатити надзвичайну ціну, бо інший не зробив, що міг і мусив. Досягнення результату вимагає докладання певного рівня зусиль. Цей рівень можуть забезпечити усі разом, об'єднавши свої сили. Або окремі одиниці, які досягнуть його для всіх, але ціною самознищення. Тому вміння єднатися може врятувати тих найкращих, здатних пожертвувати усім.

Кожен герой – це до певної міри докір іншим. Досить з мазохістською насолодою докоряти собі, жертвуючи життям найкращих. Давайте разом працювати та боротися так, щоб нові жертви не були потрібними.

І пам'ятати тих, хто таки на пішли на жертву. Це головна запорука того, що нові герої будуть не потрібні.

Сьогодні ми гордимося «кіборгами», випускаємо календарі з їх обличчями, футболки – так, ніби вони лише зірки кіно. За цим всім забуваємо, що вони не грають ролі, а по-справжньому борються і по-справжньому помирають.
Ми називаємо їх кіношним словом «кіборги», щоб не ускладнювати собі життя, називаючи їх по іменах. Тому що не знаємо здебільшого цих імен.

Нам потрібними стали безіменні «кіборги», тому що майже сто років майже цілком безіменними залишалися Герої Крут.

На сьогодні вiдомi прізвища лише 25 із загиблих там студентів. Це студенти Київського університету Святого Володимира та Українського народного університету: Андріїв, Микола Божко-Божинський, Олександр Борозенко-Конончук, Кирило Головащук, Федір Гончаренко, Лука Дмитренко, Кирик, Микола Лизогуб, Володимир Наумович, Оверко Омельченко, Олександр Попович, Сидір Пурик, Василь Сірик, Микола Чижів, Олександр Шерстюк, Володимир Шульгин; гімназисти 2-ої Київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та інших гімназій: Микола Ганкевич, Василь Гнаткевич, Павло Кольченко, Микола Корпан, Мисан, Григорій Піпський, Андрій Соколовський, Іван Сорокевич, Євген Тарнавський.

Тільки коли повернемо імена всім героям минулого – позбавимо себе необхідності в нових героях».

Сергій БУТКО,