І в Трампа, і в Зеленського винуватий Байден
Зеленський, жовтень 2026 (інтерв’ю Стівену Бартлетту): «Ми ж не могли уявити, що почнеться повномасштабне вторгнення. Я не міг уявити, що вночі полетять просто ракети».
Порошенко, січень 2022: «Путін буде атакувати крилатими ракетами з Каспійської флотилії, літаками з-за меж України, ракетним озброєнням, яке б’є на 200-300 кілометрів, іскандерами з російської території. Путін має можливість вести повномасштабну війну, і війна може початися у будь-який час».
Може, все ж таки треба було слухати? Слухати власних військових, розвідки західних партнерів, які місяцями попереджали про підготовку вторгнення, та людей, які розуміли, на що здатна росія і якою буде ця війна.
Але Зеленський знову дає велике інтерв’ю, і знову в його розповіді про початок повномасштабного вторгнення винні та відповідальні всі, тільки не він. Байден, який не запровадив превентивних санкцій проти росії, Захід, який зробив недостатньо, українська влада 2014 року, яка нібито не віддала належних наказів у Криму. Всі, крім нього самого.
І знову жодного слова про власну відповідальність, про (не)підготовку держави до вторгнення, про рішення, які ухвалювала або не ухвалювала його влада, що на лютий 2022 року керувала країною вже майже три роки (!). Натомість ми вкотре чуємо історію про те, як він не втік і попросив зброю, а не таксі. Наче ця фраза здатна замінити відповіді на всі інші запитання.
Слухати це вже просто нестерпно. Особливо людям, для яких війна почалася не 24 лютого 2022 року, а у 2014-му, які пам’ятають, хто тоді був при владі, у якому стані перебувала армія, як вона відновлювалася, хто ухвалював рішення, хто виконував накази, а хто їх саботував. І які чудово розуміють, що російські ракети не стали несподіванкою для всього світу лише тому, що їх не міг уявити президент України.
Ніхто не вимагає від Зеленського здатності передбачати майбутнє чи виконувати чужу роботу. Але він президент України, гарант її державного суверенітету й територіальної цілісності, і його завдання не уявляти, вірити чи не вірити в можливість вторгнення, а забезпечувати підготовку (!) держави до загроз, про які попереджають власна розвідка та західні партнери. Це не питання віри чи уяви, це питання конкретних рішень і відповідальності за них. І коли тебе місяцями попереджають, називають можливі дати, напрямки ударів і засоби ураження, то через майже п’ять років повномасштабної війни хочеться нарешті почути відповідь на одне просте запитання: що зробив ТИ як президент і гарант територіальної цілісності України, щоб підготувати країну до того, про що тебе попереджали?
Хоча ні, не хочеться вже жодних відповідей, бо цілком очевидно, що ми їх так і не дочекаємося, а якщо й дочекаємося, то знову почуємо щось неадекватне. Хочеться одного: реальної відповідальності за ухвалені рішення, за бездіяльність, за все, що було зроблено і чого не було зроблено. Без чергових красивих історій, гасел, метафор, казочок, обіцянок, сцянини в очі, популізму й нескінченного перекладання провини на інших.
Просто реальної відповідальності. За кожне ухвалене й неухвалене рішення та його наслідки. Бо ця злочинна некомпетентність та нерозуміння реальності обходяться нам занадто дорого.
Оксана БАЙЛО
Порошенко, січень 2022: «Путін буде атакувати крилатими ракетами з Каспійської флотилії, літаками з-за меж України, ракетним озброєнням, яке б’є на 200-300 кілометрів, іскандерами з російської території. Путін має можливість вести повномасштабну війну, і війна може початися у будь-який час».
Може, все ж таки треба було слухати? Слухати власних військових, розвідки західних партнерів, які місяцями попереджали про підготовку вторгнення, та людей, які розуміли, на що здатна росія і якою буде ця війна.
Але Зеленський знову дає велике інтерв’ю, і знову в його розповіді про початок повномасштабного вторгнення винні та відповідальні всі, тільки не він. Байден, який не запровадив превентивних санкцій проти росії, Захід, який зробив недостатньо, українська влада 2014 року, яка нібито не віддала належних наказів у Криму. Всі, крім нього самого.
І знову жодного слова про власну відповідальність, про (не)підготовку держави до вторгнення, про рішення, які ухвалювала або не ухвалювала його влада, що на лютий 2022 року керувала країною вже майже три роки (!). Натомість ми вкотре чуємо історію про те, як він не втік і попросив зброю, а не таксі. Наче ця фраза здатна замінити відповіді на всі інші запитання.
Слухати це вже просто нестерпно. Особливо людям, для яких війна почалася не 24 лютого 2022 року, а у 2014-му, які пам’ятають, хто тоді був при владі, у якому стані перебувала армія, як вона відновлювалася, хто ухвалював рішення, хто виконував накази, а хто їх саботував. І які чудово розуміють, що російські ракети не стали несподіванкою для всього світу лише тому, що їх не міг уявити президент України.
Ніхто не вимагає від Зеленського здатності передбачати майбутнє чи виконувати чужу роботу. Але він президент України, гарант її державного суверенітету й територіальної цілісності, і його завдання не уявляти, вірити чи не вірити в можливість вторгнення, а забезпечувати підготовку (!) держави до загроз, про які попереджають власна розвідка та західні партнери. Це не питання віри чи уяви, це питання конкретних рішень і відповідальності за них. І коли тебе місяцями попереджають, називають можливі дати, напрямки ударів і засоби ураження, то через майже п’ять років повномасштабної війни хочеться нарешті почути відповідь на одне просте запитання: що зробив ТИ як президент і гарант територіальної цілісності України, щоб підготувати країну до того, про що тебе попереджали?
Хоча ні, не хочеться вже жодних відповідей, бо цілком очевидно, що ми їх так і не дочекаємося, а якщо й дочекаємося, то знову почуємо щось неадекватне. Хочеться одного: реальної відповідальності за ухвалені рішення, за бездіяльність, за все, що було зроблено і чого не було зроблено. Без чергових красивих історій, гасел, метафор, казочок, обіцянок, сцянини в очі, популізму й нескінченного перекладання провини на інших.
Просто реальної відповідальності. За кожне ухвалене й неухвалене рішення та його наслідки. Бо ця злочинна некомпетентність та нерозуміння реальності обходяться нам занадто дорого.
Оксана БАЙЛО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |