Фрагмент лютого

Пам'ять підкидує фрагменти недавнього минулого. Фрагменти життя і смерті, болю і страждань, мужності і ненависті, зради і ницості. Того, що назавжди з нами, чого не забудеш і не захочеш часто згадувать.
Чернігів, лютий, 2022.

Проспав. Скочив зі стиглого ліжка в пітьмі, схопився за телефон, судомно шукаючи кнопку світла. Різонуло по очах. Цифри розпливаються, десь друга ночі. В коридорі відділення рух, грумкотять гумові колеса каталки, блимає світло з операційної, шорхають ноги персоналу, стримані голоси. Чахкотить генератор. Когось привезли.
Виходжу в коридор, мружачись від світла, що лине з дверей операційної. На столі дебелий хлопець, з якого ще не встигли зняти військовий однострій - зверху зняли, штани і берці в процесі. Лежить на спині, довкола діловито кіпишиться операційний народ - колють, в'яжуть, підкладають, вводять, міряють. На колінах біля столу стоїть хірург, грудна клітка вже розкрита, видаляє відсмоктувачем кров, намагається спинити кровотечу.

- Не встигли повернути на бока, прийшлося так. Кровить,- Яків навіть не повертає до мене голову, зайнятий, просто констатує.

В грудях поранення, декілька поранень в живіт. Діловито миється бригада загальних хірургів.
- Поможи.

Бігом миюсь, одягаю халат, рукавички, і долучаю свої руки до рук колеги. Чотири краще двох. Верхня доля розбита ледь не навпіл, заливає кров'ю. Видаляти не можна, якось треба ушить. Починається гра в чотири руки, як на роялі: "Тримай, держу, ший, в'яжу, забирай кров, суши, шить, сушить, дай тряпку, блять, знов, шить, держу".
- Ушили?
- Ушили, начебто...

Тим часом загальні хірурги відкрили живіт. Там не краще - дірки в кишечнику, кровотеча, свій фестиваль. Поранений ще терпить, але вже потроху видихається - поволі падає тиск, попри масовані вливання крові, плазми, гормонів та іншого добра.

- В трубці кров, сатурація падає! - це анестезіолог нам. Значить, внутрішня кровотеча з розбитої легені повністю не припинилась, кров поступає в бронхи і заливає інтубаційну трубку, через яку поранений дихає.
- Ну, що? Нехай переводять трубку в правий головний бронх? Виключим ліву легеню, тоді будем бачити, як стабілізуєм?
- Іншого виходу нема, тиск падає, загальні ще не завершили
- Ендоскопіста покличте! - це в два голоси. Чи три, не пам'ятаю.

Приходить моя Лариса, заспана і зіщулена, і переводить інтубаційну трубку в правий бронх. Загальні хірурги теж закінчують. Хворий начебто стабілізований.

Ушиваємся, стоячи на колінах, бо боковий торакальний доступ в положенні хворого на спині вкрай незручний. Нічого, не перший раз.
Все, знімаєм зі столу, веземо в реанімацію. Бігом.

- Такі хлопці... Як дуби...- Яків Іванович жмакає халата і здирає рукавички. Всі мовчимо. Ще можна трохи поспати, якщо не буде авіанальоту. Бредем по темних закапелках, дівчата жужмом тягнуть закривавлені простирадла замочити в холодній воді. Санітарки відмивають кров з підлоги, щоб не послизнутись. Операційна готується до роботи.

До ранку він жив. Вранці помер. Я потім бачив некрологи в соцмережах.

Олег ЛУЗАН
Фото з сайту Город