Сашик
Сашика до нас привезли з прикордоння через два дні після ракетного обстрілу, яким було зруйновано приміщення його частини. Привезли зовсім поганого, з діркою в спині, в яку при бажанні можна було засунути кулак, зі шматком металу в основі черепа, ледь живого. Власне, і привезли лише через два дні, бо намагались стабілізувати його в місцевій лікарні, щоб довезти. Довезли.
Сірий, глухий від контузії, через дірку в спині хлюпає повітря з кров'ю, вивалюються шматки чорних розбитих м'язів та скалки кісток.
- Рома, Ігор, взялися! Ми і не таке бачили! - швидко, без зайвої метушні: комп'ютер, аналізи, на стіл. Не перший раз.
Заводжу зажим в рваний отвір за правим вухом, акуратно зондую, постукуючи - звук удару металу по кістці відрізняється від звуку металу об метал. Як музика, тільки тут ще й тактильні відчуття.
- Ага, є! - захоплюю щось велике в глибині рани і, потроху розкачуючи, тягну назовні. В браншах зажима з живої плоті на світ Божий з'являється смерть - шмат тьмяного подзьобаного металу, сантиметрів зо три.
- Як він йому голову не одірвав?!
- Не доля...
Далі торакотомія, видалення згортків крові з плевральної порожнини, ушивання легені, дренажі. Це не складно. І хлопчик тримається, молодчинка.
І тепер - найвеселіше: вихідний отвір на спині, дводенної давності, із уламками лопатки та обривками м'язів, інфікована некротична рана з дефектом шкіри, сантиметрів 10-12 в діаметрі.
- Ромчик, суши! Ігор, притримуй! - з годину копіткої шевської праці, з висіченням, припасуванням та пошаровим ушиванням. І ще - жменя кісткових уламків, залишків лопатки.
-Все, закінчуєм! - закляк зовсім, глупа ніч на дворі. - Рома, Ігор, зашивайте інші дірки, дренуйте, на сьогодні досить. Живий - і це вже добре!
34 доби, 10 оперативних втручань, сотні перев'язок і крапельниць. Сашика нянчило все відділення - підбирали одежину, носили з дому смачненьке, доглядали і просто любили.
А потім приїхала його мама з іншої області, маленька тендітна жіночка з невимовно сумними очима. Сашу ми оддавали якось навіть неохоче: звикли ж бо до нього, як до рідного, попри йоршистий характер і впертість. Сашку, щасти тобі!
Дзвонив, поздоровляв з Днем медика. Все нормально.
Олег ЛУЗАН
Сірий, глухий від контузії, через дірку в спині хлюпає повітря з кров'ю, вивалюються шматки чорних розбитих м'язів та скалки кісток.
- Рома, Ігор, взялися! Ми і не таке бачили! - швидко, без зайвої метушні: комп'ютер, аналізи, на стіл. Не перший раз.
Заводжу зажим в рваний отвір за правим вухом, акуратно зондую, постукуючи - звук удару металу по кістці відрізняється від звуку металу об метал. Як музика, тільки тут ще й тактильні відчуття.
- Ага, є! - захоплюю щось велике в глибині рани і, потроху розкачуючи, тягну назовні. В браншах зажима з живої плоті на світ Божий з'являється смерть - шмат тьмяного подзьобаного металу, сантиметрів зо три.
- Як він йому голову не одірвав?!
- Не доля...
Далі торакотомія, видалення згортків крові з плевральної порожнини, ушивання легені, дренажі. Це не складно. І хлопчик тримається, молодчинка.
І тепер - найвеселіше: вихідний отвір на спині, дводенної давності, із уламками лопатки та обривками м'язів, інфікована некротична рана з дефектом шкіри, сантиметрів 10-12 в діаметрі.
- Ромчик, суши! Ігор, притримуй! - з годину копіткої шевської праці, з висіченням, припасуванням та пошаровим ушиванням. І ще - жменя кісткових уламків, залишків лопатки.
-Все, закінчуєм! - закляк зовсім, глупа ніч на дворі. - Рома, Ігор, зашивайте інші дірки, дренуйте, на сьогодні досить. Живий - і це вже добре!
34 доби, 10 оперативних втручань, сотні перев'язок і крапельниць. Сашика нянчило все відділення - підбирали одежину, носили з дому смачненьке, доглядали і просто любили.
А потім приїхала його мама з іншої області, маленька тендітна жіночка з невимовно сумними очима. Сашу ми оддавали якось навіть неохоче: звикли ж бо до нього, як до рідного, попри йоршистий характер і впертість. Сашку, щасти тобі!
Дзвонив, поздоровляв з Днем медика. Все нормально.
Олег ЛУЗАН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |