Декохт

Що б ви не читали про конотопських відьом, зараз я вам розповім про малоустенських знахарок з вищої гільдії ремесла!

«…Кожна шептуха знала не багато заговорів: один, два, три. Ці заговори передавались з покоління в покоління комусь одному, не більше двом самим довіреним, в той час, коли шептуха відчувала, що сама вже не в силах ходити по хворих.

Більшість шептух і знахарів ходили «по визову». Але деякі приймали лише вдома.
Такою була знахарка «вищої кваліфікації» баба Рубанка, яка жила недалеко від В’юнища, у Малому Усті, над річкою Чепелихою.

Ця баба мала велику курну хату з піччю, що займала майже половину хати. На цій печі розміщувались хворі.
Рубанка лікувала настоєм з кореню, що у народі звався «декохтем». Декохт баба робила на горілці і на воді. Дивлячись кому яку їжу готувала Рубанка, тому те й пити давала. Молитва не була у неї у великій пошані. Рубанка силою вибивала з хворого недугу. Ну й що ж: багато тяжко хворих від баби повертались видужавшими. А дехто достроково просився додому, говорячи, що поправився, бо боявся Рубанчиного режиму. Та й мало хто добровільно йшов до знахарки. Були випадки: в’язали й привозили, а від баби не втечеш! Боялися декохту і суворого розпорядку, якого ніхто ніколи не міг порушити. Рубанки боялися.

Дітей Рубанка не приймала. Дитина не витримала б її лікування…»

(Записано в 1964 р. краєзнавцем Іваном Сорокою в Сосницькому районі на Чернігівщині)

А ви чули щось про декохт чи незвичні медичні прийоми старовини? Поділіться.

Ольга ЯРМУШ