Серед дерев Простору...
Між деревами Середмістя і деревами Простору є суттєва різниця. Дерева Простору не мають обмежень, окрім власної природи рости там, де колись ненароком було опущено їх насінинами в лоно землі. На противагу від перших. Дерева Простору – це дерева дикого нутра, сочистої сили, що виривається з перепрілого грунту, це дерева, всередині яких живе вітер, а ночами з них виходить темрява. Ця ж темрява прокладає темні зморшки на їх корі при світлі дня і в них можна бачити багато такого, що зазвичай невидиме – рельєфи земної поверхні з висоти пташиного лету, контури облич, русла пересохлих рік, долоні старої жінки, яка все життя випікала хліб у печі…
У деревах Простору відчувається спокійне терпляче споглядання за колообігом життя і всякою дрібнотою в мереживі коріння і під тентом крон. У цих деревах живе давнина… стежки і дороги, десятки тисяч сходів і заходів сонця, попіл серпневих зорь, солом’яні хати і солом’яні люди, незліченна кількість поколінь білок, що колись ховали горішки у їх тілі, столітні щуки, що й досі, оброслі мохом, сплять на дні придеснянських озер і трохи навіть змагаються у давності з високими дітьми пралісів і лук. Не виключено, що глибоко в їх білій деревині сплять і кулі останніх локальних і світових воєн, а в корінні – безіменні рештки ніким не знайдених солдатів в обіймах зі зоржавілою зброєю. Дивовижно, що чорні копачі не продзвонюють ці артефакти, напевно, сила дерев Простору надто густа і в’язка для металевих датчиків…
Дерева Простору сповнені величі і мудрого мамайства настільки, що не можна, побувши поряд, не відчути їх вільний дух, як і не можна не почути ту тиху пісню, яку співають листя і вітер про життя на волі, поблизу річок, урочищ, лисячих підземних міст і дивних потаємних кротовин у іншу реальність. Навіть якщо такі дерева помирають і їхній дух іде у безупинний живий потік перевтілень, висохлі оболонки дерев-небіжчиків стають багатоярусними пристановищами чорних лелек та білих чапель, що завжди тримаються далі від людей, але ближче до царства свободи.
Дерева Середмість лише зітхають по далекому дикому вікуванню своїх побратимів, ковтають пил і їдкі вихлопні гази й снять в наступному циклі народитись вільними, якщо на те буде воля крилатих Господніх посланців…
В останній день літа поїхали в маленьку експедицію дорогами і озерами, описаними О. Довженком у «Зачарованій Десні». То був такий заплутаний маршрут порослими густою травою стежками довкіл села Мале Устя, що сама я його, певно, і не відтворю без нашого провідника.
Підковоподібне Довженкове озеро століття тому було чимось іншим, мало й іншу назву, та тепер зветься саме Довженковим, вочевидь, на згадку про те, як убирали колись сіножать над Десною красиві працьовиті козацькі предки режисера. Та й сам він в отроцтві, мабуть, не так працюючи, як рахуючи зірки на перекинутому небі після того, як згасне багаття над Десною і всі войовничі родичі його поснуть міцним сном зморених роботою і спекою людей.
Повз озера Добре і Церковне, об’їхали ми Довженкове озеро, побачили, де воно бере воду з Десни під час весняних водопіль. До несхочу насмакувались сизою ожиною, що рясно дозріває в кінці серпня, побродили біля старезних, древнезних верб, під чиїми коренями бобри наробили домівок, доїхали з усілякими перепонами і дорожніми пригодами до того чарівного місця, де з Десни починається Сейм, та й повернулися на роботу...
А ще зустрілось поблизу села просто гігантське дерево – подібних я давно не бачила, хіба в Рихлах. Сокорина, сокур, осокір – чорна тополя. Росте собі вже кілька віків десь при дорозі за Довженковим озером і пам’ятає, певно, ще і Довженків, і Рильських, і багатьох інших, хто бував в тих місцях в минулому і позаминулому, може, і позапозаминулому сторіччях. Дерево Простору! Дерево, що могло б потягнути на охоронний статус, як на мене. Бо вікові дерева – це такі ж унікальні об’єкти планети, як і рукотворні пам’ятки.
Ви знали, наприклад, що у Британії понад 20 тис. дерев мали охоронний статус у 2003 році, до 2010 ця цифра повинна була зрости до 100 тисяч, в Італії станом на 2005 рік – 25 тисяч заповідних дерев, в Польщі – 53 тисячі, в Естонії і Латвії на обліку ВСІ вікові дерева, у Канаді старі дерева «нагороджуються» медалями, які кріплять до стовбура?.. В Україні ж станом на зараз під захистом зовсім смішна цифра, як на таку велику і родючу землю – менше 3 тисяч вікових і меморіальних. В європейських країнах виділяються кошти на догляд за такими деревами-патріархами, на їх лікування. А коли дерево помирає, то стовбур залишають, адже він є не лише пам’яткою природи, але й домом для великої кількості живих істот, крім власне людини.
Ольга ЯРМУШ
У деревах Простору відчувається спокійне терпляче споглядання за колообігом життя і всякою дрібнотою в мереживі коріння і під тентом крон. У цих деревах живе давнина… стежки і дороги, десятки тисяч сходів і заходів сонця, попіл серпневих зорь, солом’яні хати і солом’яні люди, незліченна кількість поколінь білок, що колись ховали горішки у їх тілі, столітні щуки, що й досі, оброслі мохом, сплять на дні придеснянських озер і трохи навіть змагаються у давності з високими дітьми пралісів і лук. Не виключено, що глибоко в їх білій деревині сплять і кулі останніх локальних і світових воєн, а в корінні – безіменні рештки ніким не знайдених солдатів в обіймах зі зоржавілою зброєю. Дивовижно, що чорні копачі не продзвонюють ці артефакти, напевно, сила дерев Простору надто густа і в’язка для металевих датчиків…
Дерева Простору сповнені величі і мудрого мамайства настільки, що не можна, побувши поряд, не відчути їх вільний дух, як і не можна не почути ту тиху пісню, яку співають листя і вітер про життя на волі, поблизу річок, урочищ, лисячих підземних міст і дивних потаємних кротовин у іншу реальність. Навіть якщо такі дерева помирають і їхній дух іде у безупинний живий потік перевтілень, висохлі оболонки дерев-небіжчиків стають багатоярусними пристановищами чорних лелек та білих чапель, що завжди тримаються далі від людей, але ближче до царства свободи.
Дерева Середмість лише зітхають по далекому дикому вікуванню своїх побратимів, ковтають пил і їдкі вихлопні гази й снять в наступному циклі народитись вільними, якщо на те буде воля крилатих Господніх посланців…
В останній день літа поїхали в маленьку експедицію дорогами і озерами, описаними О. Довженком у «Зачарованій Десні». То був такий заплутаний маршрут порослими густою травою стежками довкіл села Мале Устя, що сама я його, певно, і не відтворю без нашого провідника.
Підковоподібне Довженкове озеро століття тому було чимось іншим, мало й іншу назву, та тепер зветься саме Довженковим, вочевидь, на згадку про те, як убирали колись сіножать над Десною красиві працьовиті козацькі предки режисера. Та й сам він в отроцтві, мабуть, не так працюючи, як рахуючи зірки на перекинутому небі після того, як згасне багаття над Десною і всі войовничі родичі його поснуть міцним сном зморених роботою і спекою людей.
Повз озера Добре і Церковне, об’їхали ми Довженкове озеро, побачили, де воно бере воду з Десни під час весняних водопіль. До несхочу насмакувались сизою ожиною, що рясно дозріває в кінці серпня, побродили біля старезних, древнезних верб, під чиїми коренями бобри наробили домівок, доїхали з усілякими перепонами і дорожніми пригодами до того чарівного місця, де з Десни починається Сейм, та й повернулися на роботу...
А ще зустрілось поблизу села просто гігантське дерево – подібних я давно не бачила, хіба в Рихлах. Сокорина, сокур, осокір – чорна тополя. Росте собі вже кілька віків десь при дорозі за Довженковим озером і пам’ятає, певно, ще і Довженків, і Рильських, і багатьох інших, хто бував в тих місцях в минулому і позаминулому, може, і позапозаминулому сторіччях. Дерево Простору! Дерево, що могло б потягнути на охоронний статус, як на мене. Бо вікові дерева – це такі ж унікальні об’єкти планети, як і рукотворні пам’ятки.
Ви знали, наприклад, що у Британії понад 20 тис. дерев мали охоронний статус у 2003 році, до 2010 ця цифра повинна була зрости до 100 тисяч, в Італії станом на 2005 рік – 25 тисяч заповідних дерев, в Польщі – 53 тисячі, в Естонії і Латвії на обліку ВСІ вікові дерева, у Канаді старі дерева «нагороджуються» медалями, які кріплять до стовбура?.. В Україні ж станом на зараз під захистом зовсім смішна цифра, як на таку велику і родючу землю – менше 3 тисяч вікових і меморіальних. В європейських країнах виділяються кошти на догляд за такими деревами-патріархами, на їх лікування. А коли дерево помирає, то стовбур залишають, адже він є не лише пам’яткою природи, але й домом для великої кількості живих істот, крім власне людини.
Ольга ЯРМУШ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |