Чому про новини України нам досі бреше Москва?

Пригадую випадок: у невеличкому селі Лизунова Рудня Ріпкинського району Михайло Остронок, дізнавшись, що я — з газети, попросив допомоги: «Оце дали телетюнер, а я щось не можу його підключити...».

Це був 2012 рік. Населення Чернігівщини вже отримало 30 тисяч безплатних приладів DVB-T2, щоб можна було дивитися цифрове телебачення — 32 канали. І хоча я придбав телетюнер для міської квартири і мав досвід користування ним, на жаль, нічим не допоміг пенсіонеру. З’ясувалося, не все так просто, як показано у рекламі. Його телевізор вперто не ловив «цифру»!

— Мабуть, вам треба викликати майстра з Ріпок, — порадив я.

Як з’ясувалося пізніше, проблема куди складніша. Цифрове телебачення нині недоступне мешканцям навіть кількох райцентрів — у Ріпках, Козельці, Носівці. Відсутнє покриття цифрового сигналу у прикордонних населених пунктах Городнянського, Щорського, Корюківського, Семенівського, Новгород-Сіверського районів! «Партачить» воно ще у кількох десятках сіл!

Нещодавно був у селі Дяговій Менського району. Воно — у центрі Придесення. Утім, з 32 каналів показують ледь 16. До того ж усе залежить від «настрою» погоди. Перший канал чи «1+1» може якісно іти, а потім раптово замигати, зникнути. Так само — «Інтер», «Україна». Не доходять до села і передачі чернігівської телерадіокомпанії «Сівер-центр».

За оцінками фахівців Концерну РРТ, нині покриття цифрової багатоканальної телемережі охоплює не всю Чернігівську область і становить 60—65%.

— Для подолання цих проблем необхідно додатково збудувати передавальні об’єкти у Городні, Семенівці, Любечі, — каже директор Чернігівської філії Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення Валерій Телятников. — На сьогодні будівництво у Ніжині телевежі лише за старим кошторисом стане у 7,5 мільйона гривень. За новим це буде дорожче, може, удвічі.

— А чи не дешевше буде змонтувати цифрові передавачі на вежах мобільного зв’язку?

— Річ у тім, що нове обладнання дасть додаткове навантаження. Хоча, справді, — у цьому випадку менше затрат. На жаль, нині на все це бракує грошей.

На думку директора департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА Андрія Подорвана, частково розв’язати цю проблему можна, запропонувавши, щоб українські телекомпанії під час отримання ліцензії на право мовлення у адміністративно-територіальних одиницях з населенням 50 тис. і більше були зобов’язані також організовувати покриття цифровим ефірним телесигналом і в 1—2 адміністративно-територіальних одиницях відповідної області (на власний вибір, з урахуванням пропозицій місцевих органів влади). Це забезпечить рівномірніше покриття території України сигналами національних каналів та створило б сприятливі умови для їх поширення на прикордонних територіях.

— Треба тимчасово, до стабілізації зовнішньополітичної ситуації, надати дозвіл на використання усіх доступних передавачів у прикордонних районах без отримання ліцензій на мовлення у відповідних регіонах, — зазначив він.

А поки що прикордоння по-справжньому «окупували» російські та білоруські канали. Вони вже багато років мають вільний доступ до наших сіл. При цьому в низці населених пунктів цієї території, зокрема у районних центрах, наявний якісний сигнал і заборонених для поширення на території України каналів.

На жаль, йдеться про десятки населених пунктів, мешканці яких про новини з Києва дізнаються з Москви та Мінська. Зрозуміло, у час інформаційних війн це викликає тривогу та занепокоєння.

Та насправді — не все так погано. У прикордонній Буді-Вороб’ївській (Новгород-Сіверщина), наприклад, майже у кожному дворі — супутникові антени, так звані тарілки. Близько 50 їх і в Жовтневому Семенівського району.

— Мій улюблений канал — «1+1», але можу дивитися й Перший російський, — каже мешканка цього села Тетяна Шумило.

Отже, вся надія на супутникові тарілки? Вони справді у цьому плані поки що надійніші і набувають поширення у сільській місцевості. Утім, до супутникового пакета програм навряд чи потрапить місцеве телебачення! Вельми дороге задоволення для регіональних телекомпаній! Одне слово, для забезпечення мешканців регіону надійними джерелами цифрової телеінформації ще треба добре попрацювати.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

Цифра

Аналогове телебачення на Чернігівщині має таке покриття території:

«УТ-1» — 80,63%;

«1+1» — 87,9%;

«Інтер» — 56,98%;

«Сівер-центр» — 50,95%.

До речі

Поки що обладнання цифрового мовлення стандарту DVB-T2 встановлено в Чернігівській області на чотирьох об’єктах філії Концерну РРТ (Чернігів, Холми, Бахмач, Прилуки) та на двох вежах сторонніх операторів зв’язку (Ніжин, Бобровиця).

Сергій ПАВЛЕНКО Голос України