"Жінки й діти на вістрях шабель" - іноземці про різанину в Батурині

Славною і водночас трагічною є доля Батурина, який з 1669 по 1708 роках був столицею Лівобережної України, гетьманською резиденцією з мурованими адміністративними і житловими будівлями, вищим навчальним закладом, триповерховим палацом гетьмана й п’ятьма великими храмами.

13 (2 за старим стилем) листопада 1708 року – найтрагічніша дата в житті міста Батурин. Адже саме листопадової ночі частина московських військ під командуванням Олександра Меншикова разом із козаком зрадником Соломахою проникли до фортеці через підземний хід. Вони за два дні повністю знищили Батурин разом із місцевими жителями та козацькою залогою. За попередніми підрахунками відомого історика С. О. Павленка в місті загинуло від 11 до 14 тисяч чоловік (6,5 тис. військових – 7,5 тис. мирних жителів).

Батуринська трагедія була настільки масштабною, що її описували навіть іноземці, які, переважно, були очевидцями страшного знищення міста-фортеці.

Різня в Батурині мала значний міжнародний резонанс. Англійська «Лондон Газетт» від 29 грудня 1708 року писала, що князь Меншиков, який очолював каральну експедицію у Батурині, «залогу... в числі 6 тисяч наказав вирубати». Інше видання «Дейлі Курант» від 3 січня 1709 року про нього ж зазначала: «По здобутті наказав вирубати 5-6 тисяч козаків».

Французькі часописи, отримавши інформацію з України, вийшли з промовистими заголовками – “Страшна різня”, “Руїна України”, “Жінки й діти на вістрях щабель”. “Газет де Франс”, “Летре гісторік” та інші газети сповіщали болючу новину, що всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, що красномовно вказує на нелюдські звичаї москалів.

Шведський історик Фріксель, автор «Історії життя Карла ХІІ» та французький історик Жан-Бенуа Шерер у своїх записах яскраво описують знищення Батуринської фортеці. Вони повідомляють, що О. Меншиков звелів прив’язати до дощок трупи представників козацької старшини і пустити по річці Сейм, задля залякування навколишніх хуторів і сіл. Спійманих козаків-оборонців по-садистськи карали четвертуванням: відрубуванням по черзі правої руки, лівої ноги, потім лівої руки і правої ноги. Усе місто було захоплене московськими військами і розграбоване, а те, що солдати не могли взяти із собою — стало здобиччю невблаганного вогню. Фортифікації були знищені, а жителі міста загинули, піддані найжорстокішим тортурам. Козаків саджали на палі, відрубували голови, четвертували.

Про те, що сталося з Батурином після його знищення, яскраво свідчать спогади воїнів швецької армії. Вони разом з Іваном Мазепою підійшли до міста, але замість потужної і надійно укріпленої фортеці побачили попелище, усіяне закривавленими трупами. Так лейтенант фон Вайе писав, що 8 листопада (ст.ст.) вони прийшли до села Атюша, де отримали страшну звістку, про те, що московські війська захопили Батурин і спалили його. Коменданта Дмитра Чечеля відвезли до Конотопа і там колесували

Запис шведського лейтенанта Р. Петре засвідчує, що 6 листопада від с.Лукнів вони просувалися до с.Атюші, де отримали жахливу новину про те, що вороги оволоділи Батурином, пограбували його, спалили і забрали в якості полонених людей разом з комендантом, перетворивши головне місто України в пустелю і попелище.

Опис страшної різні подав у своєму щоденнику шамбелян Карла ХІІ Адлерфельд, який загинув під Полтавою у 1709 році. Він засвідчує, що перебили і старих, і малих, не оглядаючись на стать та вік. Узяли 40 гармат. Спалили місто і 30 млинів, що стояли на річці Сейм. Усе місто перетворили на пустку і пограбували.

Із записів шведа С. Агрелля довідуємося про наслідки руйнації Батурина. Він переконливо свідчить, що швецькі війська разом з Іваном Мазепою та його військом йшли ніч і день, щоб врятувати гетьманську резиденцію – Батурин, який того часу вже був оточений ворогом. Але прийшли запізно, коли фортецю було знищено. Тут завойовники діяли найжорстокіше, повідомляє С. Агрелль, убиваючи невинних людей та скидаючи мертві тіла до льохів.

Вражений побаченим 13 (2 ст.ст.) листопада 1708 року був і шведський очевидець-історик Георг Нордберг. Він занотував у своєму записнику, що нападаючі що лише могли - пограбували, а бідних безборонних мешканців повбивали. З руїн, що залишились, можна зробити висновок - це було гарне, з цегли збудоване місто, яке своїми будівлями перевищувало інші міста в Україні.

Після виру трагічних подій, після тотального винищення місцевого населення значне місто на довгі десятиліття поринуло в забуття. Лише високі природні пагорби таїли в собі давні події.

13 листопада 2016 року минає 308 річниця з дня страшної трагедії. Сьогодні до Батурина їдуть відвідувачі з різних куточків України, а також з ближнього та далекого зарубіжжя, аби довідатися про багатостраждальну історію цього напрочуд мальовничого міста та покласти квіти до підніжжя Пам’ятника жертвам Батуринської трагедії.

Наталія СУШКО,
науковий співробітник НІКЗ “Гетьманська столиця”, м.Батурин