Чи потрібно Росії каятися за свою історію?
Історичні теми, що часто обговорюються на радіостанції «Эхо Москвы». Для нас це завжди хороша можливість оцінити дискусію російських інтелектуалів з приводу власного минулого. А з врахуванням непростих російсько-українських відносин і суперечливих сторінок в історії обох країн, це хороший привід для аналізу. Звичайно, потрібно враховувати особливу аудиторію «Эхо Москвы», але результат дає надію. На запитання, винесене в заголовок, більшість відвідувачів сайту відповіли «Так» — 54,9%. Таких, хто вважає «Ні» проголосувало — 43,5%. І важко відповісти — 1,6%. На момент підготовки нашого матеріалу, проголосувало близько 6 тис. осіб.
Валерій БАЛАЯН, кінорежисер, сценарист, член Спілки кінематографістів РФ і України, член Спілки журналістів Росії:
— Я вважаю, що для того, щоб відповісти на запитання про покаяння за свою історію, треба, як мінімум, її написати. Спочатку нову і особливо, новітню.
Почати з Леніна — чи ворог він Росії і німецький шпигун, що працює на ворога у воюючій країні, а, отже, державний зрадник?
Хто такі більшовики і як треба розцінювати здійснений ними державний насильницький переворот після того, як їх не влаштували результати виборів до Установчих зборів?
Як розцінювати окупацію України, а потім і кавказьких країн Росією?
Чи можна застосувати термін геноцид до власного народу в результаті правління Сталіна і його банди?
Як ставитись до генерала Власова — він герой Росії або зрадник СРСР?
Загалом, таких запитань дуже багато, і відповіді на них не даються. Навпаки, останнім часом активізуються зусилля знищити навіть ті маленькі завоювання у царині історичних знань, які принесла перебудова. Зараз знову переглянуто фігуру Сталіна (як правий був у фільмі «ПОКАЯННЯ» Тенгіз Абуладзе!), він тепер знову «ефективний менеджер».
Усе це говорить про те, що жодних уроків російської історії досі не зрозуміли, не відрефлексували, не засвоїли. А, отже, малоосвічені російські правителі й далі діятимуть так, як ніби жодної історії до них не було. Підтверджуючи тим самим тезу Бернарда Шоу про те, що «єдиний урок історії полягає в тому, що з неї не виносять жодних уроків».
Мені здається, каятися за власну історію не варто. Як написав Пушкін Чаадаєву — «вона така, яку нам Бог її дав». А ось розуміння того, що в ХХ столітті, та й нині, багато в ній відбувалося і відбувається від нашої власної співучасті у злі, нашого непереможного егоїзму і нашої скрушної байдужості — воно ще попереду.
Як і покаяння за те, що наше колективне несвідоме постійно відтворює монстрів і чудовиськ, які жахають всю решту світу. І неважливо, яке земне ім’я за життя вони носять — від Сталіна до Путіна.
Ігор ЧУБАЙС, доктор філософських наук, директор Центру з вивчення Росії, Москва:
— Це досить складне питання. Я вважаю, що влада в Радянській державі скоїла безліч злочинів. І поки ми загальнонародно це не визнаємо, ми не зможемо нормально рухатися вперед, не зможемо бути визнані іншими народами, не зможемо мати нормальних відносин з іншими країнами. Мені близька формула Адама Міхніка, який сказав, що патріотизм визначається ступенем сорому, який людина відчуває за злочини, скоєні від імені її народу. Радянська влада скоювала злочини, і це треба визнати.
Треба визнати, що були допущені грубі помилки. 1968 року було окуповано Чехословаччину. Проте я несу за це відповідальність, і я вийшов протестувати з чехословацьким прапором. Ступінь відповідальності у різних людей різний, але те, що в принципі ці дії є злочинними — це треба юридично визнати. До речі, пізніше були і заяви президента Єльцина, але у нас немає ніякої спадкоємності влади, і кожен має свою позицію.
Іван КАПСАМУН, Ігор САМОКИШ, «День»
Скорочено. Повністю -- в газеті "День".[url=http://www.day.kiev.ua/uk]My WebPage[/url]
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
