реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД
Береза
22-Квіт-20 366 0.0 0
Це нині в селі й беріз чимало, і сік, коли капає, стерегти не треба. Ніхто не зіллє, хіба нап’ється. Та і то вряди-годи. Нікому ходити зі своєю посудиною до чужих беріз. У селі, де в роки мого дитинства мешкало не менше тисячі чоловік, вже й п’ятої частини жителів не залишилося. А дітей хіба влітку почуєш, коли дачників наїде.
А ми бігали до Донцьових беріз. Найсолодший сік був з кривого дерева. Баба Горпина, звісно ж, бачила, як дітвора майже не залишає в посудинах соку, та не сварилася. Нам, казала дочці Гальці й зятю Івану, хватить того, що за ніч накапає.

Біля нашої межі теж береза росла. Ще до війни посадив її хтось з Домашиних синів. Виросли – роз’їхалися. Залишився середульший Федір. Він і точив сік з берези. Але робив це, коли вуличани не по одному бочонку березового дару з лісу привезуть.

Хтось з Домашиних синів посадив берізку в пониззі городу навпроти нашої сажалки. Доки тала вода не ввійде в береги, хіба в чоботях по межі добредеш до дерева.

Та хоч сусідська береза і поруч, а з Донцьових сік смачніший. Бо вони вже на сонці вигрілися, а Домашині ще по коліна в таловинні стоять.

Коли підріс, бабуся посилала мене нарізати тонких березових прутиків на віник. Ним здебільшого підмітали у дворі, але, було, і в сінях. І стояв той віник у кутку сіней. Якось восени я позмітав опале листя у дворі, а віник у хліві за дверима поставив. Бабуся помітила:

– Ти де брав? – строго підвела на мене очі. – Постав на місце.

Це вже потім начитався, що береза – символ жінки, дівчини, а ще – відродження усього доброго. А віник з березових гілочок не лише вимітає, а й оберігає двір і хату від злих духів. Отож, має стояти на сторожі.
На вербах і березах, запевняла бабуся, русалки гойдаються, виглядають кого б залоскотати. Та русалок ми з сусідом Колькою не боялися. А ось як не хотілося закарабкатися на високу березу, та не вдавалося – босі ноги ковзалися по гладенькому стовбуру. А виросли, вже не цікаво було по деревах лазити. Та береза і в дорослості залишалася джерелом смачного соку. Запам’яталося. У дитинстві набігаюся, граючи з хлопцями у гилки на Дубиковому стернищі. Прийду додому і відразу до відра з водою. Мати зупиняє:
– Березового соку напийся. Втому, як рукою, зніме.

Ще бабуся казала, що сік з берези багато недуг лікує. Я хоч і не їздив у ліс по сік (ні велосипеда, ні бочонка не було), але чоловік материної подруги Катерини Маминої – Василь привозив два-три бочонки соку. Мати зливала у діжку, додавала смажений ячмінь і трохи меду. На нашу невеличку сім’ю березового квасу на все літо вистачало.

Пам’ятаю, бабуся заготовляла не лише різні трави, а й сушила березові бруньки і листя. Які хвороби ними лікувала, не знаю, але казала, що це жіноче дерево велику силу має.

У моєму ліску понад два десятки беріз. З кожної давно можна сік точити. Доки жила мати, так і робив. А нині хіба колишній сусід Коля Клавин назбирає відро-два соку. І собі, і я приїду, досхочу нап’юся.

– У тебе тут на все село можна соку заготовити, – каже товариш дитинства, подаючи мені півлітрову банку із свіжим прозорим соком. Випиваю до крапельки.

– Як? – цікавиться Клавин. – Правда ж, як в дитинстві.
– Так. Тільки гірчить трохи. Як сльоза…
– То ти давно не пив, – не розуміє мене чи просто так каже товариш.
– Давно, Колю, ой, давно…

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:береза, Микола Будлянський, березовий сік, природні обереги


Читайте також



Коментарі (0)
avatar