реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД
Кріп
28-Квіт-20 436 5.0 0
У Колі Тетяниного було два прізвиська – Мурий (не лише навкіл носа, а все обличчя було в ластовинні) і Кроп. Та як би не кликали його хлопці, не ображався. Мурий – то всім зрозуміло, а чого Кроп- укроп?

Як набігаємося, сорочки геть від поту змокріють – хоч викручуй. І в Колі не сухіша, але не потом, а кропом пахне.

Як виявилося, баба Тетяна (нас у дитинстві називали по бабі чи матері – Тетянин, Клавин, Улянин) малому онуку в комір сорочки зашивала гілочку кропу. Від пристріту захищає.

У нас кріп пучечком висів над вхідними дверима. Бабуся казала:
– Від злого ока.

Липень на захід котиться. Картопля на городах лише одцвітає, а над нею височать-гойдаються тоненькі стебельця із жовтуватими парасольками. То – кріп. Колись ні його, ні редиску ніхто не сіяв грядками. Колоради й інша нечисть до городини не чіплялася. Отож, як посапують картоплю, розсівають у міжряддях насіння редиски й кропу.

Втім, кріп поінде вже посходив. То – торішній самосій.
Коли солили огірки, в мої обов’язки входило нарвати листя хріну, вишні, смородини, а на городі – кропу з стебельцями і парасольками. Я, було, оберемок приносив.
– Загадай дурному Богу молиться – зривалося в матері.
– Не кажи так, Дашо, – бабуся їй. – Поклади, онучку, нарвате на призьбу. Звільнюся, дам лад.

Бабуся листочки й парасольки цієї пряної трави сушила на зиму. Потім додавала до багатьох страв.
В окремому вузлику кріп стебельцями з парасольками. То – ліки. У кого проблеми з судинами і шлунком, пили кропові відвари. А ще такі відвари, запевняла бабуся, допомагають, як голова болить.

– Мені така трава не треба. У мене голова зовсім не болить, – гордо тіпав непокірним вигорілим за літо чубом.
– Ось і добре. Хай і не болить ніколи, – посміхалася старенька.

Уже дорослим згадав про бабині відвари, як ломило голову не лише від простуди, а, було, й від проблем.
Коли вже дно дубової діжки було устелене листям хріну й кропом, огірки, пересипані листям вишні й смородини, щільно укладені в ємність і зверху притиснуті ошпареним кип’ятком дерев’яним кружком, бабуся давала лад нарваній мною спеції, що купкою лежала на призьбі.

На весь двір стояв солодко-пряний запах. Сидів на призьбі біля бабусі й на повні груди вдихав ті пахощі спілого літа.

Давно та пора за далекими овидами. Та приїжджаю в село. Літо літує на городі. І кріп уже не в міжряддях картоплі, а окремою грядкою. Зламнеш стебельце з одквітлою парасолькою, розітреш в долонях – і так щемко дитинством запахне. Здається, заплющ очі, і побачиш його босоногого на городній стежці з охапком кропу в руках.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:природні обереги, Микола Будлянський, кріп


Читайте також



Коментарі (0)
avatar