Батько української статистики
7 (19) лютого виповнюється 175 років від дня народження одного з фундаторів української статистичної науки Олександра Олександровича Русова.
«Батько української земської статистики» окрім 50 наукових праць у галузях статистики, етнографії, фольклористики, історії української музики залишив по собі багато добрих справ як національно зорієнтований дослідник соціально-економічного життя селянства та громадський діяч.
Олександр Русов народився в Києві в російсько-грузинській родині. Його батько служив військовим лікарем, брав участь у війні на Кавказі та після поранення був переведений ординатором до Київського військового шпиталю. Малого Сашка виховували на великоруських традиціях, але він завжди добре пам’ятав як батько з приятелями співали українських пісень. Батько рано помер від холери, яка у 50-х роках лютувала в Києві. Залишившись сиротою, Сашко власною працею вже з 4-го класу почав підтримувати себе й родину.
Після закінчення Київської гімназії та історико-філологічного факультету Київського університету, Олександр Русов кілька років учителював у гімназіях Золотополя та Києва. Вже у студентські роки, під впливом лекцій М. Драгоманова, закохався в українську культуру та увійшов до Київської Старої Громади, серед членів якої були М. Драгоманов, В. Антонович, Ф. Вовк, М. Старицький, М. Лисенко. Русов був одним із найенергійніших громадівців: брав участь у підготовці до видання історичних пісень Драгоманова, Антоновича; працював над укладанням українського словника; здійснював експедиції по Україні, збираючи етнографічні матеріали; досліджував кобзарську творчість. Він захоплювався музикою та співом (мав чудовий голос): разом з О. Вересаєм виконував пісні й думи з репертуару кобзаря, співав в опері М. Лисенка «Різдвяна ніч». Саме тут на ґрунті музики, що обоє так любили, розпочалося справжнє приятелювання між Русовим та дочкою генерала Ф. Ліндфорса – Софією, його майбутньою дружиною.
Як згадувала потім Софія Федорівна, саме «Саша Ангел» (прізвисько О. Русова) заохочував її до збирання етнографічних матеріалів на батьківщині в Олешні: «Він перший відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою і без довгих промов і роз’яснень збудив у мені ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і керувала всіма моїми політичними виступами, всією моєю працею довгі літа». Олександр також відіграв вирішальну роль у її становленні як громадського діяча. Юна аристократка розділила з коханим злидні та переслідування, яких вони зазнавали все життя за любов до України. Життєвий шлях цих двох непересічних особистостей був нелегким, але «рідко можна було зустріти таку пару, де б чоловік і жінка так підходили одне до одного», - згадували ті, хто знав подружжя.
Навесні 1875 року Олександр Русов отримав доручення «громадівців» видрукувати за кордоном нецензурованого «Кобзаря» Т. Шевченка, рукописи якого було куплено у братів Тараса та науково перевірені Ф. Вовком. Молоде подружжя завзято спільно працювало над виданням першого повного «Кобзаря» у Празі та через рік повернулося з двотомником до України в Олешню. Все життя вони присвятять культурно-просвітницькій діяльності, за що будуть переслідуватись імперською владою та знаходитись під поліцейським наглядом.
У середині 70-х років Олександр Русов долучився до земського статистичного руху, що набирав тоді сили й збігся з народницькою діяльністю української інтелігенції. Саме в земській статистиці учасники цього руху вбачали дієвий інструмент дослідження тяжкого становища селян, а молодий Русов прагнув «… помогти народові в його економічній і правовій безпомічності, в подоланні страшної прірви, що розділяла інтелігентні верстви і селянство», - за спогадами дружини.
Тривалий відрізок свого життя Олександр Олександрович провів на Чернігівщині, де разом з родиною мешкав у 1876 – 1880 та 1893 -1898 роках (Олешня, хутір на станції Доч Борзенського повіту, Чернігів, Ніжин).
Протягом 1876-1879 років Русов служив в чернігівському земстві статистиком разом з П. Червінським та В. Варзаром. Всі троє не були фахівцями - статистиками, але були щирими народниками й робітниками високої моралі. Вони одразу склали свою методу дослідження краю, відмінну від відомої тоді, так званої географічної методи, московського статистика Орлова. Все економічне життя населення досліджувалося в залежності від фізично-географічних умовин, і відповідно до цього й була вироблена програма і розпочато об’їзд Чернігівського повіту, поділеного між трьома дослідниками на певні райони. Великі землевласники були проти земської статистики: боялися, що внаслідок цих об’їздів та дослідів так переоцінять землю, що це не буде їм на користь. Тому вони намагалися представити статистиків якимись революціонерами, що їздять по селах «баламутити народ».
Об’єктивна інформація, яку містили видання земських статистиків, наочно засвідчувала зловживання адміністрації в чинній системі оподаткування. Це викликало незадоволення у місцевих владних структур. До того ж діяльність статистичного бюро справляла помітний вплив не тільки на економічне, але й на культурне життя Чернігівщини. Воно було «наче культурним центром Чернігова: ініціатива у всіх громадських, інтелектуально-мистецьких справах виходила від статистиків», - згадував Л. Жебуньов. 1878 року губернські земські збори прийняли рішення про закриття статистичного бюро.
Метод комбінаційних таблиць дослідження дістав високу оцінку в російській та світовій економіці землеробства та заклав підвалини так званої Чернігівської земської статистики, що полишила глибокий слід в історії статистичної думки.
Втративши роботу, Русов вирішив «сісти на землю», купив 12 десятин землі у Борзенському повіті та й перейшов до сільського господарства… Згодом селяни обрали Олександра Олександровича волосним писарем у Шаповалівській волості. Тут на заклик чернігівських земців він взявся за опис Ніжинського повіту. Цю солідну працю на 400 сторінок у 1880 році Імператорське Російське Географічне Товариство відзначило золотою медаллю. А його двотомник «Описание Черниговской губернии» й досі користується увагою істориків та економістів.
Невтомна статистична діяльність зміцнювала авторитет вченого: в 1880-1902 роках, за запрошенням земств, він очолював оціночно-статистичні дослідження в Херсонській, Харківській та Полтавській губерніях. У такій активній та творчій діяльності промайнули 25 літ статистичної праці Олександра Олександровича. Цей ювілей зібрав представників однієї статистичної школи із різних губерній України до зали Полтавської Земської Управи задля щирого пошанування праці очільника цієї школи.
Та активна громадська позиція Олександра Русова не залишилась поза увагою тодішнього міністра внутрішніх справ Російської імперії Плеве, який вимагав, щоб Русов покинув «пределы Полтавской губернии», але з якогось дива дозволив проживання в Петербурзі.
Олександр Русов переїздить з родиною до столиці й на запрошення давнього приятеля (колишнього чернігівського земця) О. Шликевича обіймає посаду завідувача статистичного відділу страхової кампанії «Надежда». 1908 року отримав запрошення від Київського комерційного інституту викладати статистику та повернувся до улюбленого міста. Тут професор Русов викладав, плідно трудився над курсами лекцій зі статистики, щоб залишити нащадкам напрацювання попередніх років… 1910 року його було обрано дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка.
У вічність вчений пішов від нападу астми 8 (21) жовтня 1915 року в Самарі, куди професор Русов з родиною та студентами виїхав в евакуацію. Труну з тілом перевезли до Києва та поховали на Байковому кладовищі поряд з могилою батька. 1917 року на могилі було встановлено мармуровий пам’ятник з віршем Т. Шевченка «Раз добром зігріте серце вік не прохолоне».
«Цей край та народ, яким присвятив свою діяльність О. Русов, були йому не рідні, бо він великорос, - писав політик та письменник Петро Стебницький. - Він за поглядами був більшим українцем, ніж більшість корінних українців. В сімейному житті він говорив виключно українською мовою. І в тому не було жодної штучності, його натура суцільно з’єдналась з українською національною стихією».
Ольга ЧИРИК
«Батько української земської статистики» окрім 50 наукових праць у галузях статистики, етнографії, фольклористики, історії української музики залишив по собі багато добрих справ як національно зорієнтований дослідник соціально-економічного життя селянства та громадський діяч.
Олександр Русов народився в Києві в російсько-грузинській родині. Його батько служив військовим лікарем, брав участь у війні на Кавказі та після поранення був переведений ординатором до Київського військового шпиталю. Малого Сашка виховували на великоруських традиціях, але він завжди добре пам’ятав як батько з приятелями співали українських пісень. Батько рано помер від холери, яка у 50-х роках лютувала в Києві. Залишившись сиротою, Сашко власною працею вже з 4-го класу почав підтримувати себе й родину.
Після закінчення Київської гімназії та історико-філологічного факультету Київського університету, Олександр Русов кілька років учителював у гімназіях Золотополя та Києва. Вже у студентські роки, під впливом лекцій М. Драгоманова, закохався в українську культуру та увійшов до Київської Старої Громади, серед членів якої були М. Драгоманов, В. Антонович, Ф. Вовк, М. Старицький, М. Лисенко. Русов був одним із найенергійніших громадівців: брав участь у підготовці до видання історичних пісень Драгоманова, Антоновича; працював над укладанням українського словника; здійснював експедиції по Україні, збираючи етнографічні матеріали; досліджував кобзарську творчість. Він захоплювався музикою та співом (мав чудовий голос): разом з О. Вересаєм виконував пісні й думи з репертуару кобзаря, співав в опері М. Лисенка «Різдвяна ніч». Саме тут на ґрунті музики, що обоє так любили, розпочалося справжнє приятелювання між Русовим та дочкою генерала Ф. Ліндфорса – Софією, його майбутньою дружиною.
Як згадувала потім Софія Федорівна, саме «Саша Ангел» (прізвисько О. Русова) заохочував її до збирання етнографічних матеріалів на батьківщині в Олешні: «Він перший відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою і без довгих промов і роз’яснень збудив у мені ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і керувала всіма моїми політичними виступами, всією моєю працею довгі літа». Олександр також відіграв вирішальну роль у її становленні як громадського діяча. Юна аристократка розділила з коханим злидні та переслідування, яких вони зазнавали все життя за любов до України. Життєвий шлях цих двох непересічних особистостей був нелегким, але «рідко можна було зустріти таку пару, де б чоловік і жінка так підходили одне до одного», - згадували ті, хто знав подружжя.
Навесні 1875 року Олександр Русов отримав доручення «громадівців» видрукувати за кордоном нецензурованого «Кобзаря» Т. Шевченка, рукописи якого було куплено у братів Тараса та науково перевірені Ф. Вовком. Молоде подружжя завзято спільно працювало над виданням першого повного «Кобзаря» у Празі та через рік повернулося з двотомником до України в Олешню. Все життя вони присвятять культурно-просвітницькій діяльності, за що будуть переслідуватись імперською владою та знаходитись під поліцейським наглядом.
У середині 70-х років Олександр Русов долучився до земського статистичного руху, що набирав тоді сили й збігся з народницькою діяльністю української інтелігенції. Саме в земській статистиці учасники цього руху вбачали дієвий інструмент дослідження тяжкого становища селян, а молодий Русов прагнув «… помогти народові в його економічній і правовій безпомічності, в подоланні страшної прірви, що розділяла інтелігентні верстви і селянство», - за спогадами дружини.
Тривалий відрізок свого життя Олександр Олександрович провів на Чернігівщині, де разом з родиною мешкав у 1876 – 1880 та 1893 -1898 роках (Олешня, хутір на станції Доч Борзенського повіту, Чернігів, Ніжин).
Протягом 1876-1879 років Русов служив в чернігівському земстві статистиком разом з П. Червінським та В. Варзаром. Всі троє не були фахівцями - статистиками, але були щирими народниками й робітниками високої моралі. Вони одразу склали свою методу дослідження краю, відмінну від відомої тоді, так званої географічної методи, московського статистика Орлова. Все економічне життя населення досліджувалося в залежності від фізично-географічних умовин, і відповідно до цього й була вироблена програма і розпочато об’їзд Чернігівського повіту, поділеного між трьома дослідниками на певні райони. Великі землевласники були проти земської статистики: боялися, що внаслідок цих об’їздів та дослідів так переоцінять землю, що це не буде їм на користь. Тому вони намагалися представити статистиків якимись революціонерами, що їздять по селах «баламутити народ».
Об’єктивна інформація, яку містили видання земських статистиків, наочно засвідчувала зловживання адміністрації в чинній системі оподаткування. Це викликало незадоволення у місцевих владних структур. До того ж діяльність статистичного бюро справляла помітний вплив не тільки на економічне, але й на культурне життя Чернігівщини. Воно було «наче культурним центром Чернігова: ініціатива у всіх громадських, інтелектуально-мистецьких справах виходила від статистиків», - згадував Л. Жебуньов. 1878 року губернські земські збори прийняли рішення про закриття статистичного бюро.
Метод комбінаційних таблиць дослідження дістав високу оцінку в російській та світовій економіці землеробства та заклав підвалини так званої Чернігівської земської статистики, що полишила глибокий слід в історії статистичної думки.
Втративши роботу, Русов вирішив «сісти на землю», купив 12 десятин землі у Борзенському повіті та й перейшов до сільського господарства… Згодом селяни обрали Олександра Олександровича волосним писарем у Шаповалівській волості. Тут на заклик чернігівських земців він взявся за опис Ніжинського повіту. Цю солідну працю на 400 сторінок у 1880 році Імператорське Російське Географічне Товариство відзначило золотою медаллю. А його двотомник «Описание Черниговской губернии» й досі користується увагою істориків та економістів.
Невтомна статистична діяльність зміцнювала авторитет вченого: в 1880-1902 роках, за запрошенням земств, він очолював оціночно-статистичні дослідження в Херсонській, Харківській та Полтавській губерніях. У такій активній та творчій діяльності промайнули 25 літ статистичної праці Олександра Олександровича. Цей ювілей зібрав представників однієї статистичної школи із різних губерній України до зали Полтавської Земської Управи задля щирого пошанування праці очільника цієї школи.
Та активна громадська позиція Олександра Русова не залишилась поза увагою тодішнього міністра внутрішніх справ Російської імперії Плеве, який вимагав, щоб Русов покинув «пределы Полтавской губернии», але з якогось дива дозволив проживання в Петербурзі.
Олександр Русов переїздить з родиною до столиці й на запрошення давнього приятеля (колишнього чернігівського земця) О. Шликевича обіймає посаду завідувача статистичного відділу страхової кампанії «Надежда». 1908 року отримав запрошення від Київського комерційного інституту викладати статистику та повернувся до улюбленого міста. Тут професор Русов викладав, плідно трудився над курсами лекцій зі статистики, щоб залишити нащадкам напрацювання попередніх років… 1910 року його було обрано дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка.
У вічність вчений пішов від нападу астми 8 (21) жовтня 1915 року в Самарі, куди професор Русов з родиною та студентами виїхав в евакуацію. Труну з тілом перевезли до Києва та поховали на Байковому кладовищі поряд з могилою батька. 1917 року на могилі було встановлено мармуровий пам’ятник з віршем Т. Шевченка «Раз добром зігріте серце вік не прохолоне».
«Цей край та народ, яким присвятив свою діяльність О. Русов, були йому не рідні, бо він великорос, - писав політик та письменник Петро Стебницький. - Він за поглядами був більшим українцем, ніж більшість корінних українців. В сімейному житті він говорив виключно українською мовою. І в тому не було жодної штучності, його натура суцільно з’єдналась з українською національною стихією».
Ольга ЧИРИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |