Розбіжності між Російською Імперією (Петром I)та Гетьманською Україною (Мазепою) мали глибинний релігійно-ідеологічний зміст. Імператор за модель стосунків з церквою взяв протестантську, в якій главою церкви був монарх, а Гетьман був на боці православної традиції, за якою церква підпорядковувалася патріархові й від монарха не залежала. Тому відступником від православ'я був саме Петро, а не Мазепа. Яворський не тільки це прекрасно знав, але й, припускаю був ініціатором анафемування Мазепи у відступництві від православ'я на користь... уніатства. У той час як Мазепа був на боці Карла XII, короля Швеції,протестанта за вірою. І хоч церковне прокляття мало явно фальшивий характер, але справило величезний вплив на козацтво і українське населення в цілому в їх ідеологічній деморалізації та не підтримці Мазепи.
Насправді, зіткнулися дві позиції - за і проти незалежної від Москви України. Аргументом є те, що коли на перейменованій на ім'я Гетьмана Івана Мазепи вулиці буде далі знаходитися єпархіальне управління РПЦ в Благовіщенському монастирі, то це ще більше впадатиме в очі в умовах війни Росії проти України. А так усе чинно-благородно: Яворський у Москви в пошані.
Дуже добре, що з Києва "Просвіта" подає руку допомоги "Просвіті" Ніжина. Хоча ще краще було б, щоб "Просвіта" ініціювала законопроєкт про позбуття радянщини і російщини та вимогами до керівних кадрів культури в центрі та на місцях.
Перелицювання ТУМу на Просвіту в підсумку дало 0. Так само як і перетворення РУХу на партію. Оскільки зараз з мовою більш-менш, то актуальним залишається перезаснування Просвіти.
Новітні ТУМ і Просвіта це різні організації. Так само й колись: на підросійській Україні на першому плані була заборонена мова, а на підавстрійській - позбавлення економічного утиску. Це так коротко. Тож глібовське товариство це таки попередник ТУМу, а не Просвіти.
Ця людина як економіст-реформатор РУХу себе засвітила, а пізніше зникла з поля зору. На поверхні були Лановий, Пинзеник, яких останнім часом теж не чути. Мабуть, і їх зоря закотилася.
Надумана проблема. Подивився як у Вікіпедії відображено, наприклад, Івана Пулюя. В україномовній - як українського фізика і електротехніка, в німецькомовній - як австро-угорського, української національності.
Хай там як, а Польща - наш стратегічний партнер, панове. Давайте оцінювати нашу минулу поведінку стосовно Польщі самокритично. Це більш важливо, щоб не повторювати помилок, своїх, та правильно реагувати на їхні. "А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!" Т. Г. Шевченко. І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ.
Час увічнити пам'ять Дорошенка Дмитра Івановича (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87) і Висоцького Миколи Васильовича (http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/1995/1995_5.pdf).
Треба визнати, що керівництву СРСР була вигідна боротьба ОУН проти Польської держави. Як тільки ця правова співвідносно до СРСР держава упала, совєти тут же винищили "без суду і слідства" не те що оунівців, а й просто активних українців. Попав би Бандера в лапи НКВС 1939 р., а не гестапо 1941 р., на його біографії можна б було ставити крапку. Поляки в'язнів, у т.ч. Бандеру, випустили із ув'язнення перед наступом німців, а совєти - розстріляли. Треба відмітити, що наші великі поразки в боротьбі за державність тягли невиправдані жертви, відкладали на довгий час її перемогу. Тому героїзація жертв без осуду винуватців толерує продовження невдач.
Туманні пояснення. З української народних казок знаємо про таких персонажів як Морозко, Мороз Морозовин, Мороз-Морозенко. Так само з класичної літератури "дожовтневого" періоду не знаємо про святого Миколая. Цей персонаж прийшов із Західної Європи на Західну Україну в перекладі їх Санта Клауса, що приносить новорічні подарунки. Кремлівська влада готувалася до війни із Заходом, тому на противагу перелицювала казкового персонажа Морозка в Діда Мороза. Щодо православної церкви на Східній Україні, то Святий Миколай ніколи не був новорічним персонажем, а народні новорічні персонажі не визнавалися як язичницькі.
0
