ГЕРОЇЗМ ЗА ЄВРЕЙСЬКИМ СЦЕНАРІЄМ

13 травня 1959 року ічнянська районна газета «Ленінський шлях» (колишня назва «Трудової слави») опублікувала статтю Василя Крицького під заголовком «Шляхами мужності». Автор матеріалу розповідав, як у воєнні часи його родина переховувала у своєму будинку єврея і комуніста Михайла Неменмана. Крім того, Крицький стверджував, що Неменман був організатором Парафіївського партизанського загону.

Краєзнавець розповідав: «На початку війни лейтенант Радянської армії, єврей Михайло Неменман потрапив у фашистський полон і три місяці перебував у Сирецькому концтаборі Київської області. Там він задушив гітлерівця й втік у Чернігівську область. Зодягнутий в форму радянського офіцера, поранений в спину Неменман пройшов дві сотні кілометрів територією, захопленою окупаційними військами».

Ці моменти біографії Неменмана не підтверджені ніякими документами і свідками. Окрім того, можна вважати брехнею розповідь Крицького про те, нібито у 1942 році фашисти відправили єврея-комуніста Неменмана із Парафіївки на примусові роботи до Німеччини. Достовірно відомо: окупанти відвозили євреїв і комуністів до Ніжинської тюрми, де їх розстрілювали. Не мають правдивої основи і слова краєзнавця про те, начебто Неменман на шляху до Німеччини, перебуваючи в закритому вагоні, задушив німецького вартового і, подолавши понад тисячу кілометрів окупованої території, знову з’явився в Парафіївці. Жодна людина не підтвердила даного епізоду.

У 1955 році Михайло Неменман став доцентом Азово-Чорноморського інституту механізації сільського господарства (Ростовська область). Він мріяв зробити солідну кар’єру та захистити докторську дисертацію, але спецслужби і партійні органи почали з’ясовувати, чим він займався за часів німецької окупації.

Василь Крицький по давній дружбі вирішив допомогти Неменману одержати статус учасника партизанського руху. Краєзнавець навіть придумав єврею партизанський псевдонім «Нємов». Проте тодішній секретар Ічнянського райкому партії Прищепа відмовився видати Неменману довідку про його участь в міфічному партизанському загоні. Саме тому, єврей у своєму листі від 20 травня 1959 року порадив Крицькому вигадати сценарій про те, нібито Неменман врятував Парафіївський цукровий завод від фашистської диверсії. З того часу Крицький тиражував фантастичний сюжет про сміливого Неменмана, який, переодягшись в гітлерівську форму, захистив завод від підриву та знищив у тилу десятки фашистів.

У вересні 1959 року Михайло Неменман несподівано помер. Василь Крицький продовжував розкручувати фабулу його героїзму. Зокрема, 12 травня 1962 року краєзнавець написав матеріал під заголовком «Спогади учасників Парафіївського партизанського загону». Текст підписали мешканці Парафіївки Нестор Кривченко, Леонід Солодовник, Федір Омел"яненко, Володимир Андрусенко, Микола Крицький. Під диктовку Крицького вони вигадали свої «подвиги». За вказівкою тодішнього голови Парафіївської селищної ради Володимира Карпенка їх підписи скріпила круглою печаткою секретар Варвара Мерзляк. На знак подяки Крицький у своїх газетних публікаціях зробив з Карпенка героя Громадянської війни.

У названих «спогадах» говорилось про те, що Парафіївський партизанський загін створили Михайло Неменман і Макар Оксаненко. У травні 1943 року в загоні було тридцять чоловік. Вони ховались в Туркенівському лісі. Протягом трьох місяців партизани нападали на поліцаїв, розстрілювали гітлерівців, нищили в Парафіївці та інших селах телефонну і телеграфну мережі. Вони вкрали у німців дві автомашини «ЗІС», «ГАЗ-ММ», відібрали у загарбників хліб, зерно, свиней, коней, і роздали все це селянам.

Така нісенітниця не відповідає реальним подіям. Адже в травні – серпні 1943 року гітлерівці, роздягнені до пояса, не маючи при собі зброї спилювали в Туркенівському лісі дерева і возили їх на залізничну станцію «Качанівка», звідки відправляли до Німеччини. Ніхто з мешканців Парафіївки нічого не чув про партизанські диверсії. За часів окупації в Парафіївці не загинув жоден німець і поліцай. Зате гітлерівці розстріляли в Ніжинській тюрмі більше десяти парафіївських комуністів. Якби партизани вбивали німців і поліцаїв, то окупанти знищили б усіх мешканців Парафіївки і спалили їхні будинки. Таку помсту карателі застосовували в сільських пунктах.

Під диктовку Крицького, новоспечені партизани хвалились, нібито вони захопили в полон бійців армії генерал-лейтенанта Андрія Власова, який перейшов на сторону фашистів. Насправді ж «власівці» ніколи не заходили на територію України. Судячи з усього, Крицький чув про армію зрадника Власова, але не знав, що її дислокація проходила в Ленінградсько-Пражському напрямку.

Віктор БАРАНОВ,
селище Парафіївка, Ічнянський район.

Повністю стаття надрукована в газеті "Сіверщина" за 10 березня.