Жадання майонезу

Моя блаженної пам’яті баба Марта була мудрою, самодостатньою, системною жінкою. Знала напам’ять Псалтир, будучи вдовою, побудувала в центрі села дім, як писанку, готувала з овочів чудесні лакомини, гнала з фруктів знаменитий самогон, яким смакували навіть священики і партійні. І ось, коли я отримав у редакції першу зарплату, запитав, що їй купити в подарунок. Бабка знітилася і з придихом побожності мовила: «Майонез». Я не засміявся. Мені й тепер не смішно. Скоріше навпаки, як той казав.

Чому я згадав цю історію. Виявляється, в Україні продається 550 мільйонів пачок майонезу в рік. І це тільки облікованих статистикою.

Магазинний майонез – тихий кулінарний жах. Тихий тому, що мало говориться, що це таке. А це – яєчний порошок без жодного вітаміну, оброблена олія без біологічно активних речовин, гірчичний порошок, сіль, цукор, оцет, емульгатори, консерванти і велика кількість Е-добавок, що не просто шкідливі, а й небезпечні. Ця пластикова отрута в пластиковій пачці згубно впливає навіть на розумову діяльність. Зате вона дешева і смачненька.

... Євреї досліджували, що об’єднує усіх нобелівських лауреатів, адже вони дали світові їх найбільше. Так от що: майже всі ці великі люди в дитинстві ходили до музичної школи і… любили їсти рибу. (До речі, карпатський знатник Андрій Ворон казав, що риба не просто їжа, а ще й ліки).

Що ж об'єднує нас. Ми поволі перестаємо бути нацією сала, борщу та узвару. Все більше стаємо нацією майонезу та газованих солодких вод і синтетичного пива. З «пивними животами» та «майонезними мізками»…

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ, "Різнотрав'я".