Повернення

Сьогодні на вулиці було мінус вісім. Ми змерзли, поки чекали, і коли я зайшла в теплий автобус, то ледве не втратила свідомість. І тоді хлопець, який щойно повернувся з неволі, дістав з пакета водичку і вмив мені обличчя. Я казала дякую - за все одночасно. Що повернулися, що живі, що вмивають водою. Тільки от зовсім дарма вибачаються)

Чоловік їсть печиво маленькими шматочками.
- скільки часу ви не їли печива? - чотири роки.
Мабуть, це дуже смачне печиво.

- Ви не уявляєте, як це приємно говорити українською мовою ГОЛОСНО.

- Я вивчив пісню «Меч Арея» у полоні. Ми її тихенько співали у камері.

- А ми співали «Ой, чий то кінь стоїть» та «Ой, у лузі червона калина»…там були закутки. І там тихенько співали…

- А мене били палкою і казали, що у Києві варять їсти на вогні, в туалет ходять на вулицю і світла немає. Це правда?
- Це неправда.

- А що зараз у Краматорську?
- Сітки над дорогами і ліхтарики над кавʼярнями.

- Як там Троєщина?

- А хто комбриг в 36?

- А правда, що в метро були концерти? А туди ще можна потрапити?
- Можна на льодову дискотеку
Так, я розказувала про те, як люди гріються і танцюють на льоду, а звільнені з полону дивувались і раділи.

- Чому ці люди стоять з прапорами вздовж доріг?
- Вони вас зустрічають
- Але в полоні казали, що про нас всі забули і Україна від нас відмовилась
- Ні.
- Вони правда зустрічають нас?
- Так, вони зустрічають вас

- А можна запитати?
- Ви вільні люди. Вам тепер все можна.

- А скільки наших в полоні? А російські полонені є?
Кажу:
-знаєте, хлопці, російські полонені в Україні нормально їдять, працюють, гуляють, але…
- Це правильно… не можна уподабліватись… не можна морити голодом… нікого не можна (витирає очі худими руками).

Боєць дзвонить додому по відео. Сусід підглядає:
- ого, а вони там шампанське пʼють. Сьогодні шо, якесь свято?
- ну, ви повернулися.
- через це пʼють шампанське ???
- це свято, так

Ми співали два рази гімн. Перший раз - коли запропонували заспівати щось. Вдруге - коли вздовж трас побачили людей з прапорами. Люди на морозі не чули, але їм співали гімн.

Це недослівні цитати. Але це те про, що нас питали. Ми роказували про інші обміни, про те, як чекали на цей, про нрк-комплекси, про комбіновані ракетні удари, про те, які міста наші, а які відбивалися, про те, як полюють на людей в Херсоні, і про те, що їх на виході з автобуса зустріне багато людей. І ці люди будуть дуже галасливі, але це лише тому, що їм дуже раді. І страшенно чекали вдома. Що їм так щиро радіють, бо черга з тих, хто у полоні, стала коротшою на 157 позицій. І якщо незнайомі люди вам чомусь радіють, то це не тому, що вони дивні, а тому що уявляють, як колись так само зустрінуть рідних.

А ще я сказала, що колись ми обовʼязково побачимось і треба, щоб кожен сам підійшов і привітався…
- … Бо я вас не впізнаю
- Чому ви нас не впізнаєте?
- Ви нарешті будете їсти смачну їжу і будете кругленькими)

І ми чомусь дуже з цього пораділи.

Наталія НАГОРНА