реклама партнерів:
Головна › Новини › КУЛЬТУРА

"Заріжу півня червоного..."

Заріжу півня червоного,
Щоб не горланив зранку…

Маю звичку знайомство з книгою починати не з анотації чи передмови, зі сторінки, на яку душа вкаже, чи руки яку відкриють. Ось саме з загрозу цьому півню червоному й почалася для мене книжечка Олександри Самарцевої «Настане день». З жахом згадала, як колись-колись вся родина не змогла «приречити» курку… І уявила, що було на світлій і добрій душі авторки цих рядків, коли вона це писала… Вкотре здригнулося серце від болю за нашу людяну й величну країну, за своїх чорно-каро-синьо-сіро-оких співвітчизників, у яких не тільки будиночки, а й серця «неначе писанки»… Ой, багато чого наплакало мені серце рядочками безмежно талановитої в літературній , художній тощо Творчості Олександри Самарцевої… Кожного вірша, кожного рядка хочеться повторювати, цитувати, навіть візуалізувати (останнє дуже доречно і влучно зробила художниця з Одеси Тетяна Молодая)… Не утрималася – і три вірши Олександри перекочували до мого вже написаного, але ще не виданого роману «Аглофабрика».

А мене безжалісно підганяє погроза зникнення електрики, а так хочеться подякувати за чудову, елегантну, високо інтелігентну книжечку, яка доводить, що попри все не позбавило лихо кольорів наші серця, має продовжуватися Життя! І ми не просто ВІРУЄМО, що «НАСТАНЕ ДЕНЬ…», ми наближаємо його своїм Словом, своєю Людяністю, своєю незламністю… І, звичайно, щодо «півня червоного» й не тільки – у Поезіях з нової книжки Олександри САМАРЦЕВОЇ (ТОВ "Видавництво "Моторний равлик"), яку я з гіркою і гордою впертістю продовжую презентувати, як поетесу з УКРАЇНСЬКОГО ЛУГАНСЬКА, яку вже дуже люблять і шанують в Миргороді, де мешкає вимушена "ТПО", і далеко за межами України...

Тож, про «півня»…

х х х
Заріжу півня червоного,
Щоб не горланив зранку…
Накину ковдру на голову,
А на вікно – фіранку.
Вискубу мріям пір’я,
Пообрізаю крила –
Буде синичка вірна
Гріти долоні білі.
Чорним поперекреслюю
Всіх журавлів у небі
Й повірю, що можна весело
Ховатись самій від себе.
У долі бюлагатиму спокою
На колінах принизливо
До тих пір, у небі поки
Не почую: «Курли» пронизливе!

х х х
Настане день, прийде така пора –
І ми, сліпці, схаменемось, прозрієм,
З лиць, як з дерев, тоді спаде кора
Позерства, переляку, недовір’я.
Та буду я жаліти без кінця,
Що в час, коли вже таїни немає,
Знайдуться ті, що маску не знімають,
Бо вже давно у них нема лиця.

Х х х
Теплі котики до щоки –Ніжні спомини,
Світ наповнився золотий
Щастям – повінню.
Відгуде воно, відшумить –
Доля битиме,
Та залишиться в серці мить
Оксамитова.

Тетяна ДЕЙНЕГІНА

Від редакції "Сіверщини".

Олександра Самарцева (в дівоцтві - Чепурна) родом із села Авдіївка Новгород- Сіверського району (1954). Закінчила Авдіївську середню школу, у Харківському університеті здобула фах бібліотекаря, з чоловіком проживала у Луганську. Олександра Антонівна друкувалася в журналах «Дніпро», «Донбас», «Радянська жінка», є членом Національної спілки письменників України, авторка слів багатьох пісень, музику до яких написали брати Золотухіни.



Теги:Авдіївка, українська література, Олександра Самарцева


Читайте також



Коментарі (0)
avatar