Залегендовані...
Те, що наш президент скромно взяв на себе труд призначати "національних легенд України", ще можна якось з натугою і тріском натягнути на мізки. В цьогорічному укАзному сонмі "новолегендаризованих", проте, за невеликим винятком, - люди, явно обділені всенародною славою. Не заперечую: всі вони достойники, всі гідні високих державних нагород (слава усім президентам, цього добра у нас не бракує), може, навіть звання Героя.
Але щоб отак з місця та у "легенди", ще й "національні"? Ех, жив би оце дотепний серб Радоє Доманович, точно написав би другу частину своєї сатиричної "Страдії" - вже на багатому українському матеріалі. Для тих, хто не читав цієї книжки: у такій собі країні Страдії, безумовно, легендарній у прямому сенсі цього слова, громадяни були поведені на нагородах. Вручали їх за все і вся. Одному тамтешньому легендарному дідові вчепили найвищий орден за те, що дожив до 80 літ і не вмер.
Але повернімося до "легендалізованих-2022". Цього року президент явно замахнувся на канонізоване молитвами "Життя бозконечне". Призначив "легенд"... посмертно. І тут, боюся, можуть розворохатися потойбічні сили, душі праведні, які там, "де ні журби ні зітхання", зворохобивши. Встане, боронь Боже, непорочна душа Катерини Білокур і піде отак прямісінько на невинну душу Марії Примаченко: "А якими це Ви, Марієчко, калачами поманили смертних з офісу президента, що вони Вас у легенди вписали, а мене обійшли? Чи супліку подали, чи святого Петра намовили явитися до президента уві сні і слівце за Вас шепнути?" А там, дивись, не при ночі казати, і душа Бориса Гмирі чи Івана Паторжинського набундючиться на душу новопредставленої "легенди" Анатолія Солов'яненка: "А чого це Ви, добродію,.. того,.. поперед батька? Га?"
І нітиметься делікатна душенька Анатолія Борисовича, і доводитиме корифеям, що то не вона, що то, очевидячки, синок, добра душа при Національній опері, хай йому гикнеться на сім світі, про батька кому треба слово закинув...
А там скупчаться хмарою душі геніїв, титанів, провідничих: "Агей, капусто головата, а кому це найбільше у світі пам'ятників поставили? На яку книжку молитеся? Хіба ж я не легенда?" - "А я? Хто мій "Щедрик" на всіх язиках співає?"- "А я?.. Я ж істинна легенда Незалежності, за що і вбито мене" - "А я?..".
Ой, гуркотітимуть небеса: рай пеклом видасться! І все через оте тлінне легендопризначення, з доброго президентського дива.
Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ
Але щоб отак з місця та у "легенди", ще й "національні"? Ех, жив би оце дотепний серб Радоє Доманович, точно написав би другу частину своєї сатиричної "Страдії" - вже на багатому українському матеріалі. Для тих, хто не читав цієї книжки: у такій собі країні Страдії, безумовно, легендарній у прямому сенсі цього слова, громадяни були поведені на нагородах. Вручали їх за все і вся. Одному тамтешньому легендарному дідові вчепили найвищий орден за те, що дожив до 80 літ і не вмер.
Але повернімося до "легендалізованих-2022". Цього року президент явно замахнувся на канонізоване молитвами "Життя бозконечне". Призначив "легенд"... посмертно. І тут, боюся, можуть розворохатися потойбічні сили, душі праведні, які там, "де ні журби ні зітхання", зворохобивши. Встане, боронь Боже, непорочна душа Катерини Білокур і піде отак прямісінько на невинну душу Марії Примаченко: "А якими це Ви, Марієчко, калачами поманили смертних з офісу президента, що вони Вас у легенди вписали, а мене обійшли? Чи супліку подали, чи святого Петра намовили явитися до президента уві сні і слівце за Вас шепнути?" А там, дивись, не при ночі казати, і душа Бориса Гмирі чи Івана Паторжинського набундючиться на душу новопредставленої "легенди" Анатолія Солов'яненка: "А чого це Ви, добродію,.. того,.. поперед батька? Га?"
І нітиметься делікатна душенька Анатолія Борисовича, і доводитиме корифеям, що то не вона, що то, очевидячки, синок, добра душа при Національній опері, хай йому гикнеться на сім світі, про батька кому треба слово закинув...
А там скупчаться хмарою душі геніїв, титанів, провідничих: "Агей, капусто головата, а кому це найбільше у світі пам'ятників поставили? На яку книжку молитеся? Хіба ж я не легенда?" - "А я? Хто мій "Щедрик" на всіх язиках співає?"- "А я?.. Я ж істинна легенда Незалежності, за що і вбито мене" - "А я?..".
Ой, гуркотітимуть небеса: рай пеклом видасться! І все через оте тлінне легендопризначення, з доброго президентського дива.
Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |