Тоненька шкірка культури...

Я не порівнюю, я розмірковую.
Про тоненьку яблучну шкірку, яка обволікує розпечений хаос.

Так, здається, уявляв культуру Ніцше, але в нашому нинішньому нищительному сюрі цей образ із арсеналу акцентуйованої психіатрії постає в уяві майже фотографічно.

І про те, що потрібно купу історії, щоб отримати жменьку літератури. Думка не моя - колись вичитав її з мудрої книжки, щоб мимохіть зарубцювати у тім'ячку вічною новизною.

Ми майже затерли на підошву репліку сера Вінстона Черчилля "Якщо ми економимо на культурі, то за що ж ми воюємо?"
Сьогодні її, ту репліку, не знає хіба що цілковитий відлюдник. Знають її і наші владці.

А вже ж як знають її наші вічні вбивці! Недарма ж бо всі мокшанські медійні упирі і вурдалаки з "ягой-сімоньян", "кащєєм-толстим" і "солов'йовим-разбойніком" у головах - недарма вони гатять з усіх цівок і жерл у ватні кумпала "саатєчєствєнніков": "Украіна - іскуствєнноє государство", украінскій язик прідумалі западєнци, полякі і масони", "украінская літєратура - малєнькоє недоразумєніє вєлікой русской літєратури". Гадаєтє, ця "зачістка" діє лише на уми в географічних межах чухонських боліт? Думаєте, що у стольному Києві нині забракло ісконних холопов, з мозолями на правиці, святобливо натертими "на счастьє" об "завєтний" бронзовий ніс МіхалАфанасіча свєт Булгакова при Андріївському узвозі? А уявімо на хвилинку неможливе: свіжу об'яву про гастрольний спектакль у Києві якоїсь московської "Табакєркі" з путінським прихвоснем "гоцманом"-машковим на чолі? Гадаєте, якби така можливість з'явилася сьогодні навіть у Києві - не посунули б туди масово "расконсєрвірованниє тєатрали"? Будьте певні: посунули б - як оце сунуть масною течею чи то пак "розпеченим хаосом" на, звиняйте, "квартальські сміхуйочки" про "переселенку зі Скадовська".

Треба перевівати купу історії, щоб мати жменьку літератури, яка значила б духовним Кодом і живила Націю.
У цій війні переможемо, коли перемагатимемо духом і тілом.
Духом і тілом - нерозривно! Про це має дбати влада. Про громадянське суспільство, яке покликана всебічно підтримувати. Ментально, духовно, морально, фізично...

Видить Бог - я не хотів порівнювати. Але мушу, бо це, на жаль, унаочнене сьогодення, од якого, бігме, корчі корчать.

Ліворуч - свіже видання - черговий том академічної "Історії української літератури". Йдеться про український літературний модерн кінця 19-го - початку 20-го століття. Коцюбинський, Леся Українка, Кобилянська, "Молода Муза", Стефаник, Мартович, Марко Черемшина... "От де, люде, наша слава, слава України!". Це багатотомне видання мало б поповнити всі бібліотеки країни, включно зі шкільними. Бо це наш "броник", наш духовний захист.
А тепер сядьте, якщо стоїте. Сядьте, ще й руками упріться.

Цей том явив очу у кількості... 122 (СТА ДВАДЦЯТИ ДВОХ) примірників!

Я не відаю, яким накладом виходять книжки, що згромадилися одесную. Але, думаю, вони точно не знають такої сухотної ганьби. Чомусь вірю, що офісно-банкові менеджери і видавці знаходять для сього бібліосеріалу і можливості, і гроші. Не важливо - бюджетні, позабюджетні чи "волонтерські", важливо, що грошики водяться. І що є натхнення - "контора пише". Купа історії, а скільки з неї вийде вічної літератури? Отож-бо.

... Дивлюся на обі світлини і згадую Вальдове іронічне порівняння журналістики і літератури. "Журналістику не варто читати, а літературу не читають". А де ж її, сироту, почитаєш, з такими жебрацькими тиражами?

Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ