Вони рятували українців
Історики розпочали встановлювати імена людей, які в часи Голодомору, організованого комуністичними окупантами, рятували своїх земляків від голодної смерті, ризикуючи власним життям. Ось кілька прізвищ з нашої Чернігівщини. Іванова Мотря Дем’янівна, 1895 р. н., с. Бахмач Чернігівської області.
За спогадами сина, Мотря Дем’янівна Іванова, дізнавшись, що на Бахмачі — Пасажирському люди помирають з голоду, почала варити мамалигу з кукурудзяного борошна і носила її на станцію людям.
Спогад Іванова Василя Максимовича.
Кистерний Яків Петрович, с.Хотіївка Семенівського району Чернігівської області.
У роки Голодомору працював головою колгоспу «Доброволець». У 1933 р. організував притулок для дітей-сиріт. Особисто звозив дітей, батьки яких померли з голоду, у притулок і надавав їм усіляку допомогу.
Свідчення Безручко (Кистерної) Олени Яківни, Баланчук (Мирошник) Марії Прохорівни
Кулько Мотрона Юрківна, с. Володимирівка Городнянського району Чернігівської області.
У часи лихоліття допомагала вижити сусідській сім’ї, ділилася з ними молоком та картоплею.
Свідчення Курико (Кулько) Олександри Павлівни.
Назаров Степан Федорович, 1893 р.н., селище Корюківка Чернігівської області.
У 1931—1936 рр. очолював лісництво. У 1933 році врятував від голодної смерті сім’ю Ковтунів — Федора Никифоровича і Феодосію Андріївну та їхніх дітей: Івана (1923 р.н.), Василя (1926 р.н.), Павла (1928 р.н.), Ольгу (1932 р.н.) з села Велике Будище Полтавської області. Сім’я Ковтунів втекла з охопленої голодом Полтавщини на Чернігівщину. Степан Федорович надав Ковтуну роботу у лісництві, посприяв у виділенні житла, допомагав продуктами. Сім’я Ковтунів змогла вижити, а всі їхні родичі, які залишились на Полтавщині, померли.
Свідчення Корнієвської (Назарової) Діни Степанівни
Пелюх (Пеліхов) Тимофій Іванович, м. Ічня Ічнянського району Чернігівської області.
У 1932—1933 рр. був головою Ічнянського колгоспу «1 травня». За свідченням очевидців, у 1932 р. колгосп виконав 4 поставки хлібоздачі і залишив зерно у насіннєвому фонді. Голова колгоспу завбачливо роздав колгоспникам зерно на трудодні, що врятувало їх від голоду. Відмовився вивозити посівний матеріал із колгоспу, та приховав його. Після виявлення зерна Тимофія Івановича звільнили з посади, та проводили судове слідство.
Свідчення Коваленка Аскольда Івановича, Охріменка Феодосія Івановича. Свідчення Охріменка Феодосія Івановича // Український голокост 1932—1933: Свідчення тих, хто вижив. — К., 2008 . — С. 305
Піддубний Іван, с. Поділ Срібнянського району Чернігівської області.
У 1933 році працював бригадиром у місцевому колгоспі. Допоміг вижити Павлу Погрібному, котрий вже опух з голоду. Іван Піддубний забрав Павла до себе додому та допоміг прохарчуватися у ці скрушні роки.
Свідчення Погрібного Павла Васильовича.
Рубаха Софія Василівна, с. Великий Зліїв Ріпкинського району Чернігівської області.
У роки Голодомору Софія Василівна врятувала життя сусідки Палажки (Палагеї), дружини пасічника Мартина. Чоловік та діти Палагеї, шестирічна Уляна і чотирирічна Варвара, померли з голоду. Виснажена жінка із опухлими ногами прийшла до сусідів з проханням щось поїсти. Софія Василівна Рубаха тримала корову, а також пекла для своїх рідних «коржики» з сухого листя липи, варила «зелений борщ» з лободи, щавлю, зірочнику (мокриці). Вона почала давати Палажці по мисці цього борщу і горнятку молока щодня. Палагею вдалося врятувати від голодної смерті, вона прожила до 93 років.
Свідчення Семенюк (Рубахи) Зінаїди Григорівни.
Руденко Кузьма, с. Бахмач Чернігівської області.
Під час Голодомору допоміг вижити сім’ї своєї сусідки Євдокії, яка сама виховувала трьох дітей. Кузьма Руденко віддав із своїх запасів мішок ячменю для порятунку дітей-сиріт.
Свідчення Ковтуна Івана Опанасовича.
Штихно Йосиф Ігнатович, 1910 р. н., с. Наумівка Корюківського району Чернігівської області.
Під час Голодомору був членом буксирної бригади. Проте, навіть виявивши у сільському дворі яму з зерном, Йосиф Штихно, ризикуючи бути викритим, не повідомляв про це бригаду. Завдяки його мужнім діям багато селян Червоної Буди, де проводилися пошуки продовольства, змогли врятувати свої останні запаси. Після голодних років Йосиф Штихно став для жителів Червоної Буди бажаним гостем, оскільки допоміг багатьом сім’ям вижити.
Свідчення Гончаренко Ольги Тимофіївни.
Центр досліджень визвольного руху
| Читайте також |
| Коментарі (2) |
|
| |
0
