Визір'я класика з Ічні

Белетрист із невидимої Гетьманщини - Степан Васильченко - навіть у часи першої совєцької окупації примудрявся писати "по старому", по-іченьски - вживаючи несподіваних синонимів до усталених слів. "Топчик" серед таких - слово визíр'я.

"Приходив у кімнату, дивився у визір'я: обличчя як у заплаканого барана, в очах - солодкий туман. Брала лють на себе. Кулаком сварився в дзеркальце, ляскав дверима, гонив знову в поле..." (Ст. Васильченко, "Талант").
Оце так! Визір'я... Дзеркало. Чогось подібного немає в жодній із європейських мов. Навіть у фіно-угорських все з латини - від spekulo. Хіба литовці собі придумали своє veidrodis - якось навіть по нашій звучить . Ну ще чехи не могли пристати ні на люстро, ні на дзеркало...

А ще по всіх творах цього "народного вчителя" Васильченка жива тенденція відкидати відмінки, прямуючи у розвитку мовлення до повної відмови від них - як це зробили болгари до кінця 19 століття.

Але згодом знову почали "гукати дітей", а не "гукати діти", давай заново "заганяти корів", а не "заганяти корови", і лише у пісні про "розпрягайте хлопці коні" ще можна було вловити натяки на старий безвідмінковий шлях української мови. Але вже зараз розпрягають і "коней".

Хіба в благословенній Ічні ще по старому. Не чули?

Ростислав МАРТИНЮК

На фото: іченський клясик літературної норми Гетьманщини Степан Васильченко, 1924. Третій рік окупації УНР.