Війна тут

Про війну. Вона поруч і відтепер так буде завжди, поза залежністю, коли завершаться бойові дії. Як би ви не хотіли її не помічати, відгородитися від неї і вдавати, що її немає. Вона є.

В ендоскопії на столі молодий хлопець. Виконана процедура, чекаємо, поки він отямиться від седації. Це такий легкий наркоз, що застосовується при ендоскопічних дослідженнях. Хворий лежить на боці, ноги зігнуті в колінах, підтягнуті до живота. Білі шкарпетки, джинси, футболка. Анестезист підтримує його за плечі та спину, терпляче чекаючи, коли той отямиться.

Тиша. Говорить хлопець у джинсах. Потік свідомості, клубок чорного болю з нутрощів пережитого.
-Я, інструктор учбового центру. Я був у Гостомелі і вийшов звідти. Пацани не вийшли. Я наводчик танку Т64. Я вискочив. Всі згоріли.

Мова скандована, гучна і чітка. Уривчаста. Анестезист продовжує підтримувати пацієнта за плечі, м'яко намагаючись достукатись до свідомості.
- У мене в учбовому батальйоні діди по 59 років. Стоять у валянцях. Штани видали всім 60 розміру. Як з такими воювать? Я всіх навчаю, я з усіма працюю... Але як?!

У кабінеті тиша, чути тільки військового. Війна разом з ним прийшла і глипнула мертвим оком. Не забувайте мене, я тут.
- Прислали поповнення. Написано - всі здорові. А він ботинка знімає, а замість трьох пальців - кістки. Згнило все. Здорові? І що мені з ним робити?

Мова стає менш скандованою, тихішою, більш усвідомленою. Отямлюється потроху, піднімається, сідає на столі. Трохи здивовано оглядає присутніх.
- Це у вас укол такий? Ну, вибачте... Я не хотів...
Натягає кросівки, куртку.
- Я піду. Вибачте, якщо цей ...

Виходить. Всі мовчать. З війною важко говорити. Вона з нами назавжди. Поза залежністю від бойових дій.

Олег ЛУЗАН