Уже в Києві є вулиця Григорія Кочура!
Київська міська рада перейменувала одну з вулиць міста надавши їй ім'я видатного перекладача Григрія Кочура. Він родом із Феськівки на Менщині.
Подаю коротенький нарисок зі своєї майбутньої книги "Титли і коми", яка ще чекає свого видавця -
Григорій Кочур – якби не «Просвіта», його б і не було…
На жаль, Григорія Кочура і в своєму селі слабо знають. Що й не дивно - про зека в радянські часи хіба міг хто добре слово сказати? Інша річ, що й у незалежній Україні ні педагоги, ні історики не потрудилися донести шанобливе ставлення до цього імені...
Він народився у селі Феськівка Менського району, а тоді - Сосницького повіту, бо це був 1908 рік. І ось, якби не товариство "Просвіта", то може б і не знали такого видатного перекладача - бо "Просвіта" у 20-і роки відкрила в Мені книжковий магазин, який і штовхнув сільського хлопця до книжних премудростей. Навчався у Київському інституті народної освіти, викладав у Тирасполі та Винниці. А 1943 року разом з дружиною заарештовують чекісти за належність до ОУН і відправляють в Інту (Комі АРСР), звісно, в концтабір. Завдяки "колегам" вивчає латиську, вірменську, естонську, грузинську мови. Через десять років його звільняють, ще через кілька отримує реабілітацію і його оселя в Ірпені стає неформальним центром української нерадянської інтелігенції.
Довгі роки Григорій Кочур - глава українських перекладачів, звісно, неформальний. Але підписує листи на захист ув'язнених. І перекладає з 30 літератур!
1973 року його виключають зі Спілки письменників, бо не дав покази проти Євгена Сверстюка. Його не друкували...
Проте ж у свої 82 роки ще встиг побувати і виступити з лекціями в США та Чехії і Польщі. Помер 1994 року. А тепер в Ірпені щороку проходять фестивалі, які й звуться Кочур - фест.
...А я можу похвалитися, що за моєю пропозицією провулок Гайдара в Чернігові під час декомунізації було перейменовано на вулицю Григорія Кочура.
Я тих повинен стати голосом,
Хто в многості вже стільки років
Mіж тундрами з питанням болісним
Невільничим ступає кроком.
За цими лавами похмурими
Обстану я перед віками,
I то не в гніві, не в обуренні,
А в певності тривкій, мов камінь;
Мов вітер, що спокійно дихає
І плине полем неозорим,
Ми скромним словом правди тихої
Стозвукий галас переборем
Василь ЧЕПУРНИЙ
Подаю коротенький нарисок зі своєї майбутньої книги "Титли і коми", яка ще чекає свого видавця -
Григорій Кочур – якби не «Просвіта», його б і не було…
На жаль, Григорія Кочура і в своєму селі слабо знають. Що й не дивно - про зека в радянські часи хіба міг хто добре слово сказати? Інша річ, що й у незалежній Україні ні педагоги, ні історики не потрудилися донести шанобливе ставлення до цього імені...
Він народився у селі Феськівка Менського району, а тоді - Сосницького повіту, бо це був 1908 рік. І ось, якби не товариство "Просвіта", то може б і не знали такого видатного перекладача - бо "Просвіта" у 20-і роки відкрила в Мені книжковий магазин, який і штовхнув сільського хлопця до книжних премудростей. Навчався у Київському інституті народної освіти, викладав у Тирасполі та Винниці. А 1943 року разом з дружиною заарештовують чекісти за належність до ОУН і відправляють в Інту (Комі АРСР), звісно, в концтабір. Завдяки "колегам" вивчає латиську, вірменську, естонську, грузинську мови. Через десять років його звільняють, ще через кілька отримує реабілітацію і його оселя в Ірпені стає неформальним центром української нерадянської інтелігенції.
Довгі роки Григорій Кочур - глава українських перекладачів, звісно, неформальний. Але підписує листи на захист ув'язнених. І перекладає з 30 літератур!
1973 року його виключають зі Спілки письменників, бо не дав покази проти Євгена Сверстюка. Його не друкували...
Проте ж у свої 82 роки ще встиг побувати і виступити з лекціями в США та Чехії і Польщі. Помер 1994 року. А тепер в Ірпені щороку проходять фестивалі, які й звуться Кочур - фест.
...А я можу похвалитися, що за моєю пропозицією провулок Гайдара в Чернігові під час декомунізації було перейменовано на вулицю Григорія Кочура.
Я тих повинен стати голосом,
Хто в многості вже стільки років
Mіж тундрами з питанням болісним
Невільничим ступає кроком.
За цими лавами похмурими
Обстану я перед віками,
I то не в гніві, не в обуренні,
А в певності тривкій, мов камінь;
Мов вітер, що спокійно дихає
І плине полем неозорим,
Ми скромним словом правди тихої
Стозвукий галас переборем
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |