Убивство арештованих в Анисові

(Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині: рік 1933-й)

Радянські історики, описуючи події початку 30-х років минулого століття, акцентували увагу на злочинних діях ворогів радянської влади проти місцевих активістів, на життя яких і справді було здійснено чимало замахів: одні обмежувалися легким переляком, інші відбувалися пораненнями, траплялись і фатальні випадки.

Однак саме активісти на місцях – партійні і колгоспні функціонери, керівники сільрад, комсомольці – забезпечували реалізацію злочинної державної політики у кожному населеному пункті. Попри те, що після постанови ЦК ВКП(б) та РНК (Ради Народних Комісарів) УРСР від 18 листопада 1932 року про «Про посилення хлібозаготівель в одноосібному секторі» села наповнювались бригадами з міських комуністів, передових робітників, профспілкових активістів, студентів, комсомольців, однак діставалося від невдоволеного люду переважно місцевим.

Власне було за що. Це місцеві активісти ревно шукали і знаходили останні зернини, якими зголоднілі селяни весною 1933-го рятувалися від смерті. Це вони відзначалися бездушністю і неймовірною жорстокістю. І це на їх руках кров багатьох безневинних жертв тогочасного режиму. Відчуваючи повну безкарність і насолоджуючись владою, уявляючи себе господарями життя, вони чинили як опосередковані, так і прямі вбивства. І годі було сподіватися простій людині на правосуддя у ту лиху годину.

На початку літа 1933 року в селі Анисові, поблизу Чернігова, стався випадок, який має багато спільного із жахливим злочином радянських активістів у Рижиках. У ніч на 11 червня сільський актив на чолі з головою колгоспу Пилипом Федоровичем Луговим затримав бідняків-колгоспників Афанасія Аксюту та Івана Павловича Титаренка. Як зазначено в міліцейському «спецповідомленні» від 13 червня, «за підозрою у здійсненні крадіжки вівці у громадянки села Анисова Маяш Марфи Варфоломіївни». При затриманні Титаренка було тяжко поранено в бік, а по дорозі в сільраду обидва зловмисника зізналися у спробі вчинити крадіжку. Хоча з такого формулювання взагалі-то випливає, що була лише спроба крадіжки.

Анисів добряче накрило голодом, у червні 1933-го в селі помирає 13 чоловік, в липні – ще 12 (це при тому, що за весь 1932 рік – 28 смертей). У шести випадках причиною смерті прямо значиться: «від виснаження». Вочевидь, доведені до відчаю селяни наважилися на крадіжку і були впіймані «на гарячому». При чому зазіхали на приватне майне, а не державне, що було б істотно обтяжуючим фактором. Здавалося, все просто – попереду на невдах чекали суд і тюремне ув’язнення. Однак наступного дня голова колгоспу Пилип Луговий вбив Аксюту начебто при спробі втечі.

Для відтворення справжнього перебігу подій слідству вистачило одного дня. Встановлено, що в кабінеті голови сільради зібралися голова колгоспу Луговий, голова сільради Василь Барабаш і голова споживкооперації Руденко. Розмірковуючи, що робити з Афанасієм Аксютою, вони вирішили – ось так запросто! – вбити затриманого. О другій годині ночі 12 червня Пилип Луговий і заступник голови сільради Осип Кузьмович Дюка повідомили Аксюті про необхідність переведення його погреб (приміщення для заарештованих), вивели в сад сільради і там Луговий вбив Аксюту вистрілом впритул в голову. Після чого здійснив кілька пострілів у повітря, імітуючи спробу втечі.
Ось так поводили себе тогочасні «королі життя» – місцеві активісти.

А що ж інший фігурант справи, тяжко поранений Іван Титаренко? «Спецповідомлення» про нього більше не згадує, хоча назва документу («про вбивство арештованих…») недвозначно натякає на смерть обох затриманих. Власне, так і є, але чомусь запис про смерть Івана Титаренка від наскрізного вогнепального поранення датований 26 червня. Мабуть, як і у випадку з Рижиками, місцева влада ховала кінці в воду і фальшувала обставини загибелі двох селян. І є серйозні підстави вважати, що вбивці понесли мінімальне покарання. Відомо, що їх відсторонили від посад. 21 червня головою сільради в Анисові призначено Дубину, а головою колгоспу імені Шевченка – Орла (протримався всього лише два тижні, 4 липня його змінив Рись, до того – голова партосередку в Клочкові). Того ж дня міськпарткомітет за самосуд в Анисові виключив із партії Барабаша і Роденка, а голова партосередку Чижова була знята з посади з доганою.

До речі, дивно, але в обласному томі Національної книги пам’яті жертв Голодомору не згадані ані Аксюта, ані Титаренко.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті