Усвідомлення Голодомору
У Чернігові в центральній міській бібліотеці імені Михайла Коцюбинського проведено презентацію нової книги Сергія Горобця та Сергія Бутка «Усвідомлення Голодомору 1932-1933 рр.: Чернігівщина».
Ініціатором заходу була бібліотека, яку підтримав Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту. Саме учні 1-го та 2-го курсів, викладачі цього навчального закладу взяли участь у зустрічі з авторами – співробітниками Українського інституту національної пам’яті.
«Чи відомо Вам, де в Чернігові встановлено пам’ятник жертвам Голодомору? Відповідь на це питання проста – його немає. Чому так сталося – про це йдеться в новій книзі. Книга унікальна тим, що порушує болючі питання. Чому українці «забули» про смерті людей від голоду? Що таке «роїщенський синдром» і закон «про п’ять колосків»? Які наслідки геноциду – Голодомору Україна відчуває зараз і які з них будуть переслідувати країну в майбутньому? Що то за діагноз «постгеноцидне суспільство»? Як лікуватися кожному і лікувати суспільну пам’ять?» – наголосила Ольга Гайова, завідувачка відділом обслуговування бібліотеки, відкриваючи представлення нового видання.
«Сьогодні відомо, що на Чернігівщині менше ніж за рік внаслідок Голодомору загинуло майже стільки ж людей, скільки за всю Другу світову війну» – відмітив історик Сергій Горобець.
Він підкреслив: «Маємо констатувати таку собі підміну понять: як не було масової загибелі людей, то не було і голоду. Це досить розповсюджений стереотип у нашому регіоні, який, по суті, маскує масштаби злочину, розмиває трагізм тодішніх реалій. Насправді, на Чернігівщині голод був повсюдно і у вкрай важких формах».
Сергій Бутко повідомив, що наочним проявом хвороби під назвою «постгеноцидне суспільство» є ситуація в Чернігівській міській громаді. Він констатував: «У виданому в 2008 р. томі «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Чернігівська область» у розділі «Мартиролог» на сторінках 647-711 оприлюднені прізвища 3529 мешканців Чернігова, які загинули від голоду. Попри всі рішення, вказівки та обіцянки, до цього часу місцева керівна, політико-економічна еліта та громада міста не спромоглися вшанувати пам’ять цих жертв комуністичного режиму меморіальним знаком. Для них це виявилося НЕ актуальним, а слова про пам’ять – формальний ритуал… Тоді як вчителі та викладачі жаліються, що дітям нема куди покласти квіти і вклонитися. Не говорячи вже про те, що такі меморіальні знаки в столиці Чернігівщини символізують шану й пам’ять жертвам усього регіону».
Історики наголосили, що знання історії Голодомору, як і інших російсько-комуністичних злочинів, теж є інструментом і зброєю для сучасного українського суспільства та його держави у вирішенні актуальних проблем сьогодення, успішного відбиття російської агресії.
Під час завершення заходу автори передали примірник своєї книги колективу Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту.
Олександр МАЙШЕВ
Ініціатором заходу була бібліотека, яку підтримав Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту. Саме учні 1-го та 2-го курсів, викладачі цього навчального закладу взяли участь у зустрічі з авторами – співробітниками Українського інституту національної пам’яті.
«Чи відомо Вам, де в Чернігові встановлено пам’ятник жертвам Голодомору? Відповідь на це питання проста – його немає. Чому так сталося – про це йдеться в новій книзі. Книга унікальна тим, що порушує болючі питання. Чому українці «забули» про смерті людей від голоду? Що таке «роїщенський синдром» і закон «про п’ять колосків»? Які наслідки геноциду – Голодомору Україна відчуває зараз і які з них будуть переслідувати країну в майбутньому? Що то за діагноз «постгеноцидне суспільство»? Як лікуватися кожному і лікувати суспільну пам’ять?» – наголосила Ольга Гайова, завідувачка відділом обслуговування бібліотеки, відкриваючи представлення нового видання.
«Сьогодні відомо, що на Чернігівщині менше ніж за рік внаслідок Голодомору загинуло майже стільки ж людей, скільки за всю Другу світову війну» – відмітив історик Сергій Горобець.
Він підкреслив: «Маємо констатувати таку собі підміну понять: як не було масової загибелі людей, то не було і голоду. Це досить розповсюджений стереотип у нашому регіоні, який, по суті, маскує масштаби злочину, розмиває трагізм тодішніх реалій. Насправді, на Чернігівщині голод був повсюдно і у вкрай важких формах».
Сергій Бутко повідомив, що наочним проявом хвороби під назвою «постгеноцидне суспільство» є ситуація в Чернігівській міській громаді. Він констатував: «У виданому в 2008 р. томі «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Чернігівська область» у розділі «Мартиролог» на сторінках 647-711 оприлюднені прізвища 3529 мешканців Чернігова, які загинули від голоду. Попри всі рішення, вказівки та обіцянки, до цього часу місцева керівна, політико-економічна еліта та громада міста не спромоглися вшанувати пам’ять цих жертв комуністичного режиму меморіальним знаком. Для них це виявилося НЕ актуальним, а слова про пам’ять – формальний ритуал… Тоді як вчителі та викладачі жаліються, що дітям нема куди покласти квіти і вклонитися. Не говорячи вже про те, що такі меморіальні знаки в столиці Чернігівщини символізують шану й пам’ять жертвам усього регіону».
Історики наголосили, що знання історії Голодомору, як і інших російсько-комуністичних злочинів, теж є інструментом і зброєю для сучасного українського суспільства та його держави у вирішенні актуальних проблем сьогодення, успішного відбиття російської агресії.
Під час завершення заходу автори передали примірник своєї книги колективу Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту.
Олександр МАЙШЕВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |