"Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже..."

Нещодавно я оприлюднив допис під назвою «Чий Микола Гоголь», акцентуючи на тому, що для мене немає жодного сумніву в приналежності спадщини письменника українському народові, оскільки він українського походження, а левова частка його творчості пронизана українськими мотивами.

Однак деякі наші "великі патріоти" сприймають творчість Гоголя не в контексті його доби, а з позицій ура-патріотів початку ХХІ ст. Їм байдуже, що тоді в українців була зовсім інша ментальність, що навіть кріпацтво не для всіх тодішніх відомих письменників було злом.

Так, Г.Квітка-Основ‘яненко, наприклад, уважав, що кріпацький лад у цілому є прийнятною суспільно-політичною системою, яка, проте, потребує деякого удосконалення, скерованого на просвітництво й «виховання» поміщиків, оскільки поміщик має виконувати функції «батька» щодо своїх кріпаків (у доброго поміщика й селянам добре живеться). Все це знайшло віддзеркалення в знаменитій Квітчиній комедії «Весілля на Гончарівці».

Згадані «патріоти» категорично засуджують Гоголя за те, що він не тільки писав російською мовою, а і в цілому толерантно був налаштований до царського уряду. Щобільше, опинившись у скрутному матеріальному становищі під час перебування в Італії, у другій редакції повісті «Тарас Бульба» він, по суті, підіграв тодішньому імператорові Миколі І, отримавши за це від останнього щедрий грошовий подарунок, що для наших «великих патріотів» стало підставою називати Гоголя малоросом у сучасному негативному значенні цього слова.

Відтак вони досить легко готові «подарувати» Гоголеву спадщину Московії. Виправдовуючи таку свою «щедрість», ці горе-патріоти намагаються протиставити автора «Тараса Бульби» Шевченкові, наголошуючи, що поет нібито писав про таких «раби, підніжки, грязь Москви». Насправді це не відповідає дійсності, оскільки Шевченко любив Гоголя, особливо його "Вечори на хуторі біля Диканьки", збирався навіть написати його портрет, а 1844 року з-під пера Кобзаря з'явився вірш "Гоголю", в якому автор назвав письменника великим другом і братом, акцентуючи на тому, що його уславлений земляк, як і він, переймається долею рідної України. Різниця між ними лише в тому, що, змальовуючи рідний край, вони бачать життя в Україні під різними кутами зору («Ти смієшся, а я плачу, Великий мій друже»).

ГОГОЛЮ
За думою дума роєм вилітає,
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й Бог не бачить.
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли — похилились
В кайданах... байдуже...
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова, брате...
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже — викохає
Та й продасть в різницю
Москалеві. Це б то, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові- отечеству
Та німоті плата.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать.

Анатолій НОВИКОВ