Те, що на часі, коли війна

Стібок за стібком і з-під машинки Оксани Тептюк з’являється одяг для військових. Вона волонтерила іще з 2014 року: готувала сухі борщі, займалася ліками, надавала психологічну підтримку родинам військових — а вже від початку повномасштабного вторгнення взялася за пошиття одягу.

— Півтора роки тому — дзвінок. Із тривогою в голосі: ”Оксано, навчи мене, країна у великій небезпеці, я хочу бути корисною!”. Це була Тетяна Назарчук. - заводить Оксана Тептюк.

(Чуйне серце й золоті руки Оксани творять дива).
- Таню, а ти кравчиня? Так гарно виходить! - запитую я.
- Віко, не повіриш, до повномасштабного вторгнення тільки гудзики вміла пришивати. Оксана всьому мене навчила: спочатку кроїти, а тепер вже до машинки підпускає, — із гордістю каже Таня.

Також нам чимало допомагає Людмила Ранг.
Адже чотири години вдень іде тільки на розкроювання! Тепер майже щодня займаємося пошиттям одягу для шпиталів. Це спецодяг з липучками по боках, щоб, наприклад, пораненому захиснику після опіків було зручніше його надягати.

Нещодавно виграли гранд від фундації ”Крим SOS” на обладнання для коворкінг простору "Магія рукоділля", зокрема професійні швейні машинки, заявку на який допомагала подати Лариса Ващенко.

Я саме застала, як Оксана одну з машин дозбирувала, та тішилася, немов дитина, який гарний виходить стібок у сім ниток.

- Оксано, ти ще й власноруч зібрала таку складну машинку? Це ж цілий верстат! - із подивом запитую я.
- Звісно сама, а що по 800 гривень платити за налаштування майстру?! Зараз кожна гривня важлива! Прочитала інструкцію — і зібрала.

Таня в цей час показує на коробку з квитанціями про відправку з Нової пошти: ”Там нас вже всі знають, майже щодня навідуємося до них”.

— Дівчата, ще зимою бачила ваші квитанції, вони поміщалися в папку, а тепер он яка величезна коробка...
- Так, ми надсилаємо посилки у Восьму опікову лікарню міста Дніпра, в стабілізаційні пункти Краматорська, Покровського, Чернігівське хірургічне відділення.
Запити на такий одяг просто величезні!!!

- Ну що ж, я захоплена вами! Ви такі молодці!
- Ні, ми не молодці, ми звичайні! - спокійно кажуть дівчата. - Бо саме це на часі! Аби всі так згуртувалися, працювали хоча б на 10 відсотків від основної зайнятості, то омріяну перемогу здобули б швидше! НАМ КРИТИЧНО БРАКУЄ РУК...

- А яким коштом живете? Ви весь час займаєтеся лише благодійними справами! У вас же діти, родини? Із таким об’ємом роботи не залишиться часу ні на кого.
- Скрутно, із господарства, із пенсії по інвалідності... На жаль на дітей часу бракує, хоча й вони дуже потребують нашої уваги... Та ми розуміємо, що спимо в своїх теплих домівках лише тому, що ті, кому ми допомагаємо, боронять нашу країну зі зброєю в руках в холодних окопах. Тому зараз пріоритети мають бути тільки такі!

Нас мотивують небайдужі громадяни, які теж відчувають внутрішню потребу віддати ”часточку себе”. Це й коропчани, і мешканці як власне громади Коропа, так і далеко за її межами. Часто ці люди зголошуються допомогти без жодного нашого запиту. Цікаво, що за часом надходження їхніх грошових внесків можна звіряти пунктуальність деяких установ у виплатах зарплат, пенсій. Тобто дехто допомагає прикладово системно, без нагадувань і прохань, бо усвідомлює важливість ситуації, що без країни ми ніхто!
Допомагають навіть із Туреччини. Валентина Пилипенко цілими рулонами надсилає до нас тканину, бо її душа суголосить із Україною.

Деякі волонтери вийшли на нас завдяки висвітленню нашої діяльності на фейсбуку. Зокрема військовий капелан Юрій Голубянов неабияк допомагає з доставкою посилок на фронт, у шпиталі.
Також ми тісно співпрацюємо із волонтерським центром, що у приміщенні колишнього банку Аваль (організатор Саволєй Валентина), охоче допомагаємо один одному, адже ніколи не відомо, що де стане в пригоді.

- Не знаю, що й додати... Я вражена! Вірю, що цей допис сколихне більшість громадськості, зацікавить владу, і наштовхне на висновки про необхідність дофінансування й усебічної допомоги в організації загальноважливого процесу!
А зараз маємо вже нове приміщення, двері якого відчинені для всіх і кожного небайдужого! Тож сердечно запрошуємо.

Мене там радісно зустріли, пригостили чаєм, сповнили душу вірою і переконанням, що з такими громадянами Україна обов’язково вистоїть!

Вікторія ДРОБ'ЯЗКО