Столітній Загребельний
Якби я писав його біографію - можливо, так і назвав би книгу. Щоб перегукувалась з його "Тисячолітнім Миколаєм". А біографію писати є з чого! Мова про Павла Загребельного, якому зараз 100 років.
Скажімо, два з половиною роки німецького полону чого варті (16- літнім пішов на фронт, а тепер хочуть від мобілізації захистити навіть 24- літніх, хоча ще чи Хемінгуей чи Ремарк казав, що війна - справа молодих). А після полону - півроку совєтського табору (для виправлення!) та робота в місії по поверненню додому остарбайтерів і втікачів з СРСР...
Дружини Загребельного і Щербицького дружили і, певно, це допомогло письменникові, але коли він уже став самим собою. Тільки завдяки перебуванню в номеклатурі ЦК він отримав доступ до архіву НКВС, де й побачив як батько Бориса Олійника - редактор райгазети на Полтавщині заклав веськ колектив редакції. Олійник не простив правди про батька і коли Загребельному до ювілею мали дати зірку Героя Соцпраці, надрукував у "Советской культуре" розгромну статтю про роман Загребельного "Я, Богдан". Героя не дали, дали орден Трудового Червоного Прапора...
А роман - гарний.Звісно, сьогодні він, може, й не так читається, а тоді, як публікувався у "Вітчизні", я ним захоплювався.
Як і "Роксоланою". Взагалі непербутна заслуга Загребельного у створенні масиву історичних романів, які відроджували українську тривкість (крім промосковського "Смерть у Києві" про Юрія Долгорукого).
Як і не меншою заслугою Загребельного є те, що він благословив у літературу Івана Драча, Миколу Вінграновського, Євгена Гуцала, давши їм у редагованій ним "Літературній Україні" аж по цілій сторінці.
...Кажуть, у Загребельного був противний характер: тільки піднявшись на другий поверх Спілки, у свій кабінет першого секретаря, він встигав мінімум з двома письменниками полаятись. Що й не дивно - ті, що терлися біля Спілки, були лінивими і нечитаючими. Скажімо, тільки з Мушкетиком та Слабошпицьким він міг поговорити про роман Мілорада Павича. А йому дождали просьбами про телефон, квартиру, машину...
... Люблю вредних людей - тільки вони щось і рухають.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Скажімо, два з половиною роки німецького полону чого варті (16- літнім пішов на фронт, а тепер хочуть від мобілізації захистити навіть 24- літніх, хоча ще чи Хемінгуей чи Ремарк казав, що війна - справа молодих). А після полону - півроку совєтського табору (для виправлення!) та робота в місії по поверненню додому остарбайтерів і втікачів з СРСР...
Дружини Загребельного і Щербицького дружили і, певно, це допомогло письменникові, але коли він уже став самим собою. Тільки завдяки перебуванню в номеклатурі ЦК він отримав доступ до архіву НКВС, де й побачив як батько Бориса Олійника - редактор райгазети на Полтавщині заклав веськ колектив редакції. Олійник не простив правди про батька і коли Загребельному до ювілею мали дати зірку Героя Соцпраці, надрукував у "Советской культуре" розгромну статтю про роман Загребельного "Я, Богдан". Героя не дали, дали орден Трудового Червоного Прапора...
А роман - гарний.Звісно, сьогодні він, може, й не так читається, а тоді, як публікувався у "Вітчизні", я ним захоплювався.
Як і "Роксоланою". Взагалі непербутна заслуга Загребельного у створенні масиву історичних романів, які відроджували українську тривкість (крім промосковського "Смерть у Києві" про Юрія Долгорукого).
Як і не меншою заслугою Загребельного є те, що він благословив у літературу Івана Драча, Миколу Вінграновського, Євгена Гуцала, давши їм у редагованій ним "Літературній Україні" аж по цілій сторінці.
...Кажуть, у Загребельного був противний характер: тільки піднявшись на другий поверх Спілки, у свій кабінет першого секретаря, він встигав мінімум з двома письменниками полаятись. Що й не дивно - ті, що терлися біля Спілки, були лінивими і нечитаючими. Скажімо, тільки з Мушкетиком та Слабошпицьким він міг поговорити про роман Мілорада Павича. А йому дождали просьбами про телефон, квартиру, машину...
... Люблю вредних людей - тільки вони щось і рухають.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |