Степанидиха

Невеличкого зросту, тендіта, завжди з посмішкою та рум'янцем на моложавому обличчі, вдягнена або в старовинну юпку, або в кожушку, залежно від пори року, - такою закарбувалась у моїй пам'яті бабуся Степанидиха - Марія Кіндратівна Подорван ( 27.05.1893 - 12.01.1983 р.р.)

До кожного в селі, незважаючи на вік, будь-то доросла людина чи дитина, бабуся зверталася лише на "Ви". А як говорила!.. Наче пісню співала, виважено леліючи кожне, сказане нею, слово. Вуличне прізвище дісталося їй від свекрухи Стефаниди Гаврилівни. А невеличкий мальовничий березово-липовий лісок із копанкою в самому центрі в кінці бабусиного городу (колишня приватна власність її свекрів) досьогодні носять ім'я бабусиної свекрухи Степаниди.

Будучи дуже шанованою людиною в селі, бабуся мала багато названих онуків, яким доводилась бабою-бранкою. Своєю врівноваженістю та мудрістю Марія Кіндратівна була незмінною порадницею та розрадницею для багатьох односельців.

Незважаючи на свій досить таки поважний вік, мала ясний розум та світлу пам'ять. Скільки цікавих розповідей, пісень, приказок та історичних фактів довелося почути від бабусі Степанидихи. Саме завдячуючи її розповідям, можна відповісти на питання, яке турбує наших істориків: чому село Москалі в історичних джерелах має різний статус: то село, то деревня. Виявляється, на одному з давніх сільських кладовищ стояла дерев'яна каплиця, увінчана куполом та хрестом.

Набагато переживши чоловіка та єдину доньку, бабуся прихилилась до молодої подружньої пари, котра мешкала по сусідству. Допомогала їм ростити дітей, полоти городи, порати господарство. Не покинули і сусіди бабусю Марію - чим могли, тим і допомагали. А як стала зовсім немічною, то догледіли, поховали та пом'янули.

Проводжали бабусю погожої зимової сонячної днини Старого Нового року. Так сталося, що в день її похорон я був поза межами села. Дуже хотілося попрощатися з Марією Кіндратівною, коли приїхав до села, поховальна процесія вже була на кладовищі. Шпурхаючи по коліна в снігу, прожогом летів напряму до кладовища. Півчі вже співали "Вічну пам'ять", бабуся лежала, наче в сповитку, в обрамленні своїх рукотворів. Під спів "Святий Боже..." поколисалась на власноруч витканих полотнах у вічність...

Подаю слова однієї з щедрівок записаних 07.01.1981 року від Подорван М.К.
***
(збережений місцевий говір)

Ой, шуміть-гудє діброваю йдє. Свєтий вєчєр
Чєлєная маті рейочек вєдє. Свєтий вєчєр
Ой вєдє-вєдє да й папітує. Свєтий вєчер
Діє ж нам дієтачкі зіму-зімаваті. Свєтий вєчєр
Зіму зімаваті, лієта-лієтаваті. Свєтий вєчєр
Що в пана Андрієя вішнєві сади. Свєтий вєчєр
Вишнієві сади, новіїє ульлі. Свєтий вєчер
Сєдайтє дієткі на новіх ульлях. Свєтий вєчєр
А я вжіе старая сяду на старуом. Свєтий вєчєр
Насієтіє дієткі мієди саладкі. Свєтий вєчєр
А я старая жовтиїє васкі. Свєтий вєчєр
Мієди сатіті - синуов жєніті. Свєтий вєчєр,
Свієчєчкі сукать - дочієк аддавать. Свєтий вєчєр.

Юрій ДАХНО, краєзнавець с. Москалі Чернігівський район.