Спостереження над пуристами

На наших очах (чи вухах) твориться нова слов'янська мова, доволї далека від української фонетично й стилїстично. До її творення докладаються як неофіти, які щойно вискочили з московської і говорять/пишуть нїбиукраїнськими словами, але за московським синтаксисом, так і вчоні філологинї, які намагаються все виміряти своєю куцою чавунною логікою. Саме вони придумують «паковання», «парковання», «знїмання» та інше -ання, -яння замість звичних зручних слів, це вони відкидають усе, що хоч трохи схоже на московське -- і в результатї воно стає не схоже нї на що.

Цю нову мову я зву «неоукраїнська». Можливо, її виникнення -- це добре, бо «геть від москви». А що заодно геть од України -- ну, то вже таке, «упродовж лісорубання є спостерігання відлітання трісковання».

Vassyl Trylis пише:
Криком кричу: люди, читайте старі книжки, читайте репринтні повтори видань початку ХХ ст., читайте "Звенигородщину" (є в Інтернетї, це ж Шевченків край, і книжка складена не кимсь, а А. Кримським). Все ХІХ й початок ХХ ст. -- то був золотий не золотий, але срібний без скидок вік української мови й узагалї вкраїнської культури. Так, вона вмирала, але поривалася жити й квітла, як підрубане дерево.

Ми ще дуже погано розуміємо, як глибоко просмердїлися московським розсолом. Всї цї канцеляризми, фемінїтиви, антикалькізми та антисуржикізми -- це ж чисто істероїдні рефлекси сучасних голохвастових, які примхою судьби опинилися на високій дзвіницї.

Олекса НЕГРЕБЕЦЬКИЙ