Тпру для мовних пуристів

Читаю чергове ремствування про мовну нечистість. Про те, що в мові багато безглуздих кальок, неоковирних запозичень з болотяного наріччя тощо.

Наприклад, нинї «Українці не телефонують, воліють дзвонити». [Кінець цитати] Ага, ага. Ще вони волїють перетелефоновувати. Перезателефоновуватися. Чим погане коротше й зручнїше «дзвонити» -- науцї не відомо. Перезателефоновувати краще, ще б пак і авжеж. А з оцього ремствування я дуже сміявсь: «Завершують телефонну розмову [сучасні українцї], як правило, банальним: «Ну, давай». Хоча в цьому сенсі, за логікою, напевно, мало б прозвучати українське: «Нумо». [Кінець цитати]

Думаю, «нумо» на завершення телефонної розмови не досить експресивне. Краще було б «гайда!» Чи щось з оцього переліку: Ух, гоп, тпру, лишенько, годі, агов, киць-киць, дзень! Найкраще ж і найлогічнїше наприкінцї розмови виголошувати: «Слава Богу!». А починати її не чужинським «Алло!», а нашим рідним, калиновим «Тьох-тьох-тьох!». Чи «Кукуріку!»

Висновок: Усї оцї мовні поради одірваних од світу вболївальників за мовну стерильність треба дїлити на 16. Мої теж.

Олекса НЕГРЕБЕЦЬКИЙ