Єпанчу вам на зіпун!

Я жив у дотелевізорну епоху і для розваги мусив змалку братися за книжки.

Російською навчився читати ледь пізнїше, нїж українською, тодї як мої однолїтки почали росїйську вчити аж з другого півріччя другого класу, та й то дивувалися з деяких слів, таких, скажімо, як «ребятишки». Я хоч і прочитав безлїч московських книжок, навіть здолав Мопасанового «Мілого друга» в залїському перекладї («Бистримі, опитнимі рукамі горнїчной он раздєл єйо, всю дрожащую...»), одначе теж чудувався з багатьох росїянських слів і виразів. Наприклад, «лихой детина». Чого вони про великого дядька пишуть, що він лиха дитина?! Або «молодчик». Молодець -- це ж про хороших так кажуть, а в книжках навпаки -- про явно поганих. Чи «покупать книжки». Навіщо книжки купати?!

Та найбільше мене вражали слова «сноха», «зипун» і «епанча». Підкличу, було, когось із друзів і показую: «Диви, диви, що в книжці написано! Єпанча!!! Зїпун!!!» Друзї жахались -- як це могли надрукувати книжку з нецензурщиною?

А ви кажете.

Олекса НЕГРЕБЕЦЬКИЙ