Спогадувати дитинство
«Чи згадуєте дитинство?» - запитував його.
«Зчаста. Щодалі, то частіше згадую. Життя - як лук. Його кінець змикається з початком. І ми вертаємо туди, звідки прийшли. Повертаємо собі дитинство з його свободою і щирістю. Бо щирість і відкритість - ознака цілісности».
«Що найбільше пам‘ятається вам із дитинства?»
«Мамчині руки, що пахнуть хлібом… Цвіркун у запічку… Високі сосни, крізь які сіється на тебе сонячний дощ… Тверда, як камінь, течія ріки… Риба, що ластиться до ніг… Кінь, що лагідно дихає мені в тім‘я… Гаряча пилюга на дорозі, що обпікає п‘яти… Острий дух дьогтю, яким дідо змащує мої коліна… Запахущі вінки бабиного зілля під сволоком… Церковні дзвони, що аж піднімають душу з постолів… Рипіння возів і гук маржини на світанні… Гаряче яйце з-під куриці, що любила нестися в жаливі… Вода з-під ясеня, студена, що аж ломить у голосниці… Оповідки проти ночі, що обпікають хребет холодним страхом… Тепле, як мамчині руки, молоко…»
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. Із книги «Світован. Студії під небесним шатром».
«Зчаста. Щодалі, то частіше згадую. Життя - як лук. Його кінець змикається з початком. І ми вертаємо туди, звідки прийшли. Повертаємо собі дитинство з його свободою і щирістю. Бо щирість і відкритість - ознака цілісности».
«Що найбільше пам‘ятається вам із дитинства?»
«Мамчині руки, що пахнуть хлібом… Цвіркун у запічку… Високі сосни, крізь які сіється на тебе сонячний дощ… Тверда, як камінь, течія ріки… Риба, що ластиться до ніг… Кінь, що лагідно дихає мені в тім‘я… Гаряча пилюга на дорозі, що обпікає п‘яти… Острий дух дьогтю, яким дідо змащує мої коліна… Запахущі вінки бабиного зілля під сволоком… Церковні дзвони, що аж піднімають душу з постолів… Рипіння возів і гук маржини на світанні… Гаряче яйце з-під куриці, що любила нестися в жаливі… Вода з-під ясеня, студена, що аж ломить у голосниці… Оповідки проти ночі, що обпікають хребет холодним страхом… Тепле, як мамчині руки, молоко…»
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. Із книги «Світован. Студії під небесним шатром».
| Читайте також |
| Коментарі (0) |