Сірі схеми та кримінальні справи: хто насправді тягне торфозаводи до банкрутства?
В умовах, коли постійно дорожчають основні енергоресурси (газ та електроенергія) - потрібна альтернатива. Дешева, якісна, екологічна. Для Чернігівщини чудовим паливним ресурсом міг би стати торф. Тим паче, що і запасів брунатного палива на півночі України не бракує. За даними державного концерну «Укрторф», торф’яні запаси держави складають близько двох мільярдів тонн, майже 12% з них – на Чернігівщині. Якщо точніше, то за запасами торфу Чернігівська область посідає друге місце в Україні. За даними геологорозвідки, його поклади в регіоні сягають 260 млн тонн.
Торф - дуже популярний вид палива у країнах Євросоюзу. Він дешевий, екологічний. У Фінляндії на ньому працює 80 % усієї енергетики, у Канаді - 64 %.
Отже, ресурс важливий і його удосталь тут, на Чернігівщині. Є і добувна галузь, яка здатна виробляти торфобрикети, цілих два заводи - філії державного підприємства "Чернігівторф" у Смолині та Семенівці (Ірванцівський торфобрикетний завод).
Але, як це часто буває, там, де крутяться великі гроші з’являються люди, які заробляють на державній власності. Чернігівська торфодобувна галузь, попри усю її перспективність, не вилазить з боргів та перебуває у глибокій кризі.
* * *
Останні місяці триває конфлікт між чинним керівником ДП "Чернігівторф" Петром Слуценком з одного боку та директором Смолинського торфозаводу Валентиною Огієнко з іншого. Інколи до протистояння залучають і Ірванцівський завод.
Наприкінці липня представники обох філій навіть приїздили до Чернігова - протестувати. Вони висували кілька вимог - відставки чинного керівника ДП "Чернігівторф" Петра Слуценка, якого вважають неефективним та надати філіям самостійності, тобто позбутися контролю “Чернігівторфу” за їх комерційною діяльністю.
Керівника «Чернігівторфу» призначають у столиці – це вирішує концерн “Укрторф” та Міністерство енергетики. Але туди протестувальники чогось їхати не хочуть. Можливо тому, що їм там ставлять конкретні незручні питання щодо незаконного видобутку торфу та по суті розкрадання державної власності.
Ми спробували розібратися у цій непростій ситуації, поспілкувавшись з усіма сторонами конфлікту.
Заводи хочуть працювати самі, а «Чернігівторф» не давав?
"Чернігівторф" давно зажив слави як незручне робоче місце, за роки роботи тут змінилося понад 2 десятки керівників. Петро Слуценко - вже 25-й, його конфлікт з керівником філії тут не вщухає.
Комерційний директор ДП "Чернігівторф" Геннадій Ричка зауважує - його начальник Петро Слуценко прагне навести лад на підприємстві. Адже на заводах, передусім, у Смолині, панують тіньові схеми, вони працюють не на державу, а на власну кишеню.
Наказ про призначення Слуценка підписували у Міненергетики, тож, керівництво у "Чернігівторфу" – повністю законне. Відтак, саботувати його розпорядження, в тому числі й 9-відсоткові відрахування на материнський офіс у філіях не мають права – керівники філій порушують закон. Геннадій Ричка переконує: ці виплати – є обов’язковими, оскільки як юридична особа саме "Чернігівторф" є платником усіх податків.
- Смолинський та Ірванцівський завод продають продукцію з ПДВ. Внаслідок того, що вони не перераховують податок на ДП "Чернігівторф", фактично приватизується прибуток, а націоналізовуються збитки... Тобто, усі збитки, в тому числі й з виплати заробітної плати та ПДВ, лишаються на "Чернігівторфі", а усі грошові кошти - на філіалах, які вони витрачають на власний розсуд. Грубо кажучи, люди приватизували державне майно і вважають, що воно їхнє.
Також, у "Чернігівторфі" стверджують, що філіали відкрито працюють "по сірим схемам", споживаючи енергоресурси, відвантажуючи продукцію і не сплачуючи ніяких видатків. Така ситуація дуже вигідна керівникам Смолинського та Ірванцівського заводів, адже приносить їм серйозні прибутки, невелику частину яких вони ділять з колективами. Тож допускати когось для контролю вони не збираються.
- Одна з претензій - говорять, що директор прийшов порізати заводи на металобрухт. Це нісенітниця! Даруйте, коли їм починаєш говорити, що призначений міністерством на держпідприємство державний чиновник, який у випадку закриття філіалів і порізки заводів сяде до в'язниці, то вони тоді кажуть, ну, значить, тоді він просто хоче закрити філіали. Звідки це взялося? Брєд! Огієнко сказала, що ми "з'їли 24 директора, з'їмо і 25-го", - пояснює Геннадій Ричка.
Керівники заводів хочуть хазяйнувати самі: кажуть так вигідніше
Валентина Огієнко очолює підприємство "Смолинський торфобрикетний завод" кілька років. Жаліється, що робота це важка і відповідальна, вона три роки не була у відпустці. Причина браку відпочинку банальна: директорка не хоче залишати завод без нагляду.
У філії налаштовані украй негативно до «Чернігівторфу». Вірніше, до його керівників. Причин наводять багато: чужаки, фінансовий тягар, не хочуть відраховувати кошти материнському офісу тощо. Філія, за їх словами, не може виплачувати встановлені 9% відрахувань від збуту. Натомість у Смолині прагнуть незалежності і хочуть розпоряджатися державними коштами самостійно, без нагляду з “Чернігівторфу”.
Підприємство у Смолині потужне: щомісяця здатне виробляти до 3000 тон торфобрикетів (вартість 1 т - 1350 грн). Тобто, навіть на цьому заводі можуть заробляти (а може і заробляють – цього ніхто не каже) по 4 мільйони гривень щомісяця. Дійсно, мільйони гривень на місяць – це зовсім не мало.
В області знайдеться небагато установ із таким потенціалом. Однак, нині завод у Смолині не працює на повну потужність, жаліється Валентина Огієнко.
- Ми говоримо, що 9% платити не будемо, Ірванцівський завод та ми. Чому? Бо то люди (адміністрація "Чернігівторфу" - авт.), які не хочуть вникати ані у виробництво, ані у роботу підприємства, я не розумію, за що ми повинні віддавати ці гроші. Чому 9% - теж не знаємо, колись хтось це записав, хоча, по суті, було 3%, потім 6%, а тепер зробили 9% від обсягів збутої продукції.
За словами Смолинської керівниці, увесь збут, який є - підприємство знаходить самотужки. Жодних нових контрактів на постачання чинне керівництво за 7 місяців роботи так і не уклало.
Щоправда, клієнти таки є, наприклад, торф активно закуповують сільські школи, ФАПи, амбулаторії, садочки, водоканали.
- Ми заключаємо з ними договори, потім вони перераховують кошти на розрахунковий рахунок і ми відвантажуємо паливо.
У Смолині кажуть, що торф добувають зараз хороший - з тепловіддачею до 4000 кілокалорій, з низькою зольністю.
Скаржаться на одне – що усі договори, накладні йдуть через чернігівський офіс.
Наприклад, є бажаючі взяти це державне підприємство у... приватну концесію, зізнається Валентина Огієнко.
- Така людина є. Він хотів зайти, купити новий прес, який є у Дніпропетровській області, купити хоча б один трактор новий для збору, у нас техніка взагалі, тільки нові запчастини купуємо.
То невже керівниця Смолинського заводу має когось на прикметі, кому хотіли би передати державну власність?
Заводи працюють «в сіру?"
Джерело у правоохоронних органах повідомило: питання є як до «Чернігівторфу», та і до Смолинського заводу.
Розслідується цілий букет кримінальних справ щодо діяльності керівництва філії Смолинський торфозавод: за фактами реалізації продукції за заниженими цінами (цікаво куди йде різниця? Невже в кишеню керівництва заводу?). Чим нанесені збитки державі в особливо великих розмірах.
Розміри зловживань просто вражають: Держаудитслужба перевірила діяльність Смолинського та Ірванцівського заводів і виявила порушень на 18 млн грн!!! Це лише те, що виявлено. А що ще не виявлено?
Дійсно, за такі кошти можна найняти і активістів, і “незалежних” журналістів, які у ЗМІ будуть висвітлювати потрібну точку зору. Головне – щоб не відірвали від цієї “золотої жили”.
В "Укрторфі" просять заводи "грати за правилами"
Голова держконцерну "Укрторф" Андрій Озерчук дипломатичний - ситуацію, яка склалася на державних заводах, він знає добре. Його позиція проста - підприємства повинні працювати та платити податки.
- Є статут підприємства "Чернігівторф", воно є працюючим, згідно з чинним законодавством від реалізації продукції вони (філії - авт.) повинні відшкодовувати на "Чернігівторф" і повинні відшкодовувати на державний концерн "Укрторф".
Андрій Озерчук говорить, що після травневого рішення в обласній раді (працювала робоча група – авт.), де висловили недовіру Петру Слуценку, він подав до Міненергетики документи на звільнення керівника "Чернігівторфу".
- Я за то, щоб директора поміняти. Я декілька разів збирав філії Смолинську та Ірванцівську і казав: шановні, є правила гри, є закон, де написано, що від продажу продукції чи Смолинська чи Ірванцівська філії повинні відшкодовувати на материнське підприємство 9%. Будь ласка, відшкодовуйте кошти, питань не буде. Вони говорять, що не будуть платити, тому що там такий-сякий директор. Послухайте, є державний устрій, незалежно від того, хто там директор - вони повинні це зробити. Продали вони на 100 грн? Вони повинні 9 грн віддати на материнське підприємство. А позиція "платити не будемо" - це позиція неправильна.
Філії повинні діяти за правилами, переконаний Озерчук. Якщо ж керівники заводів прагнуть бути незалежними, то на це теж існує давно визначений алгоритм.
- Будь-ласка, виділяйте кошти чи обласна рада чи ОДА чи Гончарівське ОТГ, створюйте комунальне підприємство, відводьте собі землю, отримуйте офіційний дозвіл і видобувайте корисні копалини місцевого значення. Сьогодні ці підприємства (торфобрикетні заводи - авт.) мають борги у 19, може 22 млн грн - хто може взяти їх на себе? Держава утворила державне підприємство. Як воно може приватизуватися? Як заходить інвестор, то потрібно, щоб підприємство було без боргів.
Державне майно – робітникам?
Опитані нами експерти здебільшого кажуть, що причина конфлікту банальна – сірі прибутки від реалізації торфу поза договорами та за готівку. Саме тому заводи хочуть позбутися нагляду.
З іншого боку, ефективність роботи «Чернігівторфу», теж викликає питання.
Опитані нами експерти скептично ставляться до ідеї Смолинського заводу … самим обрати свого керівника. Нагадує гасло комуністів «заводи – робітникам».
Так, замість Слуценка, якого звинувачують у відсутності досвіду роботи у торфозаготівельній галузі, керівництво Смолинського заводу пропонувало призначити на “Чернігівторф” такого собі Валерія Марченка. У ЗМІ ми не знайшли про цю людину жодних згадок, які стосувались інвестицій, економіки чи досвіду у паливно-енергетичному комплексі.
Не під запис кілька людей повідомили, що Валерій Марченко займався “бізнесом”, який стосується викупу акцій підприємств у їх колективів для їх подальшого перепродажу різним непрозорим структурам.
Система YouControl дає кілька цікавих посилань: людина з таким прізвищем очолює кредитну спілку "ПРЕЗИДЕНТ-КЛУБ", інвестиційну компанію «Спаський форум», раніше очолювала фінансову компанію «Стрижень-Траст».
У підсумку
На сьогодні ДП "Чернігівторф" є фактично непрацюючою надбудовою. Разом з тим, прозорістю роботи на заводах «і не пахне». Компромісу між сторонами наразі не знайти. Тому спершу своє слово мають сказати правоохоронці – довести до логічного кінця та реальних строків ув’язнення справи за нанесення збитків державі з боку керівництва торфозаводів.
Юридично сьогодні два заводи – Смолинський та Ірванцівський - перебувають у переліку об'єктів, які підлягають приватизації. Надалі залишати чи ні "Чернігівторф" - повинні вирішити у Міненерго. Як, зрештою, не повинні лишатися поза увагою урядників сірі схеми заводчан.
Важко не погодитися з головним – ця галузь нарешті потребує порядку, прозорості, а ще - вчасно сплачувати податки і не працювати на “свій карман”. Без цього неможливо збудувати ані потужні громади, ані міцну державу. А ще торф може стати запорукою енергетичної незалежності. На локальному рівні - так точно.
Чернігівщина: події і коментарі
Торф - дуже популярний вид палива у країнах Євросоюзу. Він дешевий, екологічний. У Фінляндії на ньому працює 80 % усієї енергетики, у Канаді - 64 %.
Отже, ресурс важливий і його удосталь тут, на Чернігівщині. Є і добувна галузь, яка здатна виробляти торфобрикети, цілих два заводи - філії державного підприємства "Чернігівторф" у Смолині та Семенівці (Ірванцівський торфобрикетний завод).
Але, як це часто буває, там, де крутяться великі гроші з’являються люди, які заробляють на державній власності. Чернігівська торфодобувна галузь, попри усю її перспективність, не вилазить з боргів та перебуває у глибокій кризі.
* * *
Останні місяці триває конфлікт між чинним керівником ДП "Чернігівторф" Петром Слуценком з одного боку та директором Смолинського торфозаводу Валентиною Огієнко з іншого. Інколи до протистояння залучають і Ірванцівський завод.
Наприкінці липня представники обох філій навіть приїздили до Чернігова - протестувати. Вони висували кілька вимог - відставки чинного керівника ДП "Чернігівторф" Петра Слуценка, якого вважають неефективним та надати філіям самостійності, тобто позбутися контролю “Чернігівторфу” за їх комерційною діяльністю.
Керівника «Чернігівторфу» призначають у столиці – це вирішує концерн “Укрторф” та Міністерство енергетики. Але туди протестувальники чогось їхати не хочуть. Можливо тому, що їм там ставлять конкретні незручні питання щодо незаконного видобутку торфу та по суті розкрадання державної власності.
Ми спробували розібратися у цій непростій ситуації, поспілкувавшись з усіма сторонами конфлікту.
Заводи хочуть працювати самі, а «Чернігівторф» не давав?
"Чернігівторф" давно зажив слави як незручне робоче місце, за роки роботи тут змінилося понад 2 десятки керівників. Петро Слуценко - вже 25-й, його конфлікт з керівником філії тут не вщухає.
Комерційний директор ДП "Чернігівторф" Геннадій Ричка зауважує - його начальник Петро Слуценко прагне навести лад на підприємстві. Адже на заводах, передусім, у Смолині, панують тіньові схеми, вони працюють не на державу, а на власну кишеню.
Наказ про призначення Слуценка підписували у Міненергетики, тож, керівництво у "Чернігівторфу" – повністю законне. Відтак, саботувати його розпорядження, в тому числі й 9-відсоткові відрахування на материнський офіс у філіях не мають права – керівники філій порушують закон. Геннадій Ричка переконує: ці виплати – є обов’язковими, оскільки як юридична особа саме "Чернігівторф" є платником усіх податків.
- Смолинський та Ірванцівський завод продають продукцію з ПДВ. Внаслідок того, що вони не перераховують податок на ДП "Чернігівторф", фактично приватизується прибуток, а націоналізовуються збитки... Тобто, усі збитки, в тому числі й з виплати заробітної плати та ПДВ, лишаються на "Чернігівторфі", а усі грошові кошти - на філіалах, які вони витрачають на власний розсуд. Грубо кажучи, люди приватизували державне майно і вважають, що воно їхнє.
Також, у "Чернігівторфі" стверджують, що філіали відкрито працюють "по сірим схемам", споживаючи енергоресурси, відвантажуючи продукцію і не сплачуючи ніяких видатків. Така ситуація дуже вигідна керівникам Смолинського та Ірванцівського заводів, адже приносить їм серйозні прибутки, невелику частину яких вони ділять з колективами. Тож допускати когось для контролю вони не збираються.
- Одна з претензій - говорять, що директор прийшов порізати заводи на металобрухт. Це нісенітниця! Даруйте, коли їм починаєш говорити, що призначений міністерством на держпідприємство державний чиновник, який у випадку закриття філіалів і порізки заводів сяде до в'язниці, то вони тоді кажуть, ну, значить, тоді він просто хоче закрити філіали. Звідки це взялося? Брєд! Огієнко сказала, що ми "з'їли 24 директора, з'їмо і 25-го", - пояснює Геннадій Ричка.
Керівники заводів хочуть хазяйнувати самі: кажуть так вигідніше
Валентина Огієнко очолює підприємство "Смолинський торфобрикетний завод" кілька років. Жаліється, що робота це важка і відповідальна, вона три роки не була у відпустці. Причина браку відпочинку банальна: директорка не хоче залишати завод без нагляду.
У філії налаштовані украй негативно до «Чернігівторфу». Вірніше, до його керівників. Причин наводять багато: чужаки, фінансовий тягар, не хочуть відраховувати кошти материнському офісу тощо. Філія, за їх словами, не може виплачувати встановлені 9% відрахувань від збуту. Натомість у Смолині прагнуть незалежності і хочуть розпоряджатися державними коштами самостійно, без нагляду з “Чернігівторфу”.
Підприємство у Смолині потужне: щомісяця здатне виробляти до 3000 тон торфобрикетів (вартість 1 т - 1350 грн). Тобто, навіть на цьому заводі можуть заробляти (а може і заробляють – цього ніхто не каже) по 4 мільйони гривень щомісяця. Дійсно, мільйони гривень на місяць – це зовсім не мало.
В області знайдеться небагато установ із таким потенціалом. Однак, нині завод у Смолині не працює на повну потужність, жаліється Валентина Огієнко.
- Ми говоримо, що 9% платити не будемо, Ірванцівський завод та ми. Чому? Бо то люди (адміністрація "Чернігівторфу" - авт.), які не хочуть вникати ані у виробництво, ані у роботу підприємства, я не розумію, за що ми повинні віддавати ці гроші. Чому 9% - теж не знаємо, колись хтось це записав, хоча, по суті, було 3%, потім 6%, а тепер зробили 9% від обсягів збутої продукції.
За словами Смолинської керівниці, увесь збут, який є - підприємство знаходить самотужки. Жодних нових контрактів на постачання чинне керівництво за 7 місяців роботи так і не уклало.
Щоправда, клієнти таки є, наприклад, торф активно закуповують сільські школи, ФАПи, амбулаторії, садочки, водоканали.
- Ми заключаємо з ними договори, потім вони перераховують кошти на розрахунковий рахунок і ми відвантажуємо паливо.
У Смолині кажуть, що торф добувають зараз хороший - з тепловіддачею до 4000 кілокалорій, з низькою зольністю.
Скаржаться на одне – що усі договори, накладні йдуть через чернігівський офіс.
Наприклад, є бажаючі взяти це державне підприємство у... приватну концесію, зізнається Валентина Огієнко.
- Така людина є. Він хотів зайти, купити новий прес, який є у Дніпропетровській області, купити хоча б один трактор новий для збору, у нас техніка взагалі, тільки нові запчастини купуємо.
То невже керівниця Смолинського заводу має когось на прикметі, кому хотіли би передати державну власність?
Заводи працюють «в сіру?"
Джерело у правоохоронних органах повідомило: питання є як до «Чернігівторфу», та і до Смолинського заводу.
Розслідується цілий букет кримінальних справ щодо діяльності керівництва філії Смолинський торфозавод: за фактами реалізації продукції за заниженими цінами (цікаво куди йде різниця? Невже в кишеню керівництва заводу?). Чим нанесені збитки державі в особливо великих розмірах.
Розміри зловживань просто вражають: Держаудитслужба перевірила діяльність Смолинського та Ірванцівського заводів і виявила порушень на 18 млн грн!!! Це лише те, що виявлено. А що ще не виявлено?
Дійсно, за такі кошти можна найняти і активістів, і “незалежних” журналістів, які у ЗМІ будуть висвітлювати потрібну точку зору. Головне – щоб не відірвали від цієї “золотої жили”.
В "Укрторфі" просять заводи "грати за правилами"
Голова держконцерну "Укрторф" Андрій Озерчук дипломатичний - ситуацію, яка склалася на державних заводах, він знає добре. Його позиція проста - підприємства повинні працювати та платити податки.
- Є статут підприємства "Чернігівторф", воно є працюючим, згідно з чинним законодавством від реалізації продукції вони (філії - авт.) повинні відшкодовувати на "Чернігівторф" і повинні відшкодовувати на державний концерн "Укрторф".
Андрій Озерчук говорить, що після травневого рішення в обласній раді (працювала робоча група – авт.), де висловили недовіру Петру Слуценку, він подав до Міненергетики документи на звільнення керівника "Чернігівторфу".
- Я за то, щоб директора поміняти. Я декілька разів збирав філії Смолинську та Ірванцівську і казав: шановні, є правила гри, є закон, де написано, що від продажу продукції чи Смолинська чи Ірванцівська філії повинні відшкодовувати на материнське підприємство 9%. Будь ласка, відшкодовуйте кошти, питань не буде. Вони говорять, що не будуть платити, тому що там такий-сякий директор. Послухайте, є державний устрій, незалежно від того, хто там директор - вони повинні це зробити. Продали вони на 100 грн? Вони повинні 9 грн віддати на материнське підприємство. А позиція "платити не будемо" - це позиція неправильна.
Філії повинні діяти за правилами, переконаний Озерчук. Якщо ж керівники заводів прагнуть бути незалежними, то на це теж існує давно визначений алгоритм.
- Будь-ласка, виділяйте кошти чи обласна рада чи ОДА чи Гончарівське ОТГ, створюйте комунальне підприємство, відводьте собі землю, отримуйте офіційний дозвіл і видобувайте корисні копалини місцевого значення. Сьогодні ці підприємства (торфобрикетні заводи - авт.) мають борги у 19, може 22 млн грн - хто може взяти їх на себе? Держава утворила державне підприємство. Як воно може приватизуватися? Як заходить інвестор, то потрібно, щоб підприємство було без боргів.
Державне майно – робітникам?
Опитані нами експерти здебільшого кажуть, що причина конфлікту банальна – сірі прибутки від реалізації торфу поза договорами та за готівку. Саме тому заводи хочуть позбутися нагляду.
З іншого боку, ефективність роботи «Чернігівторфу», теж викликає питання.
Опитані нами експерти скептично ставляться до ідеї Смолинського заводу … самим обрати свого керівника. Нагадує гасло комуністів «заводи – робітникам».
Так, замість Слуценка, якого звинувачують у відсутності досвіду роботи у торфозаготівельній галузі, керівництво Смолинського заводу пропонувало призначити на “Чернігівторф” такого собі Валерія Марченка. У ЗМІ ми не знайшли про цю людину жодних згадок, які стосувались інвестицій, економіки чи досвіду у паливно-енергетичному комплексі.
Не під запис кілька людей повідомили, що Валерій Марченко займався “бізнесом”, який стосується викупу акцій підприємств у їх колективів для їх подальшого перепродажу різним непрозорим структурам.
Система YouControl дає кілька цікавих посилань: людина з таким прізвищем очолює кредитну спілку "ПРЕЗИДЕНТ-КЛУБ", інвестиційну компанію «Спаський форум», раніше очолювала фінансову компанію «Стрижень-Траст».
У підсумку
На сьогодні ДП "Чернігівторф" є фактично непрацюючою надбудовою. Разом з тим, прозорістю роботи на заводах «і не пахне». Компромісу між сторонами наразі не знайти. Тому спершу своє слово мають сказати правоохоронці – довести до логічного кінця та реальних строків ув’язнення справи за нанесення збитків державі з боку керівництва торфозаводів.
Юридично сьогодні два заводи – Смолинський та Ірванцівський - перебувають у переліку об'єктів, які підлягають приватизації. Надалі залишати чи ні "Чернігівторф" - повинні вирішити у Міненерго. Як, зрештою, не повинні лишатися поза увагою урядників сірі схеми заводчан.
Важко не погодитися з головним – ця галузь нарешті потребує порядку, прозорості, а ще - вчасно сплачувати податки і не працювати на “свій карман”. Без цього неможливо збудувати ані потужні громади, ані міцну державу. А ще торф може стати запорукою енергетичної незалежності. На локальному рівні - так точно.
Чернігівщина: події і коментарі
| Читайте також |
| Коментарі (0) |