Щоденник Літа: дорога

В дитинстві я дуже любила дорогу. Будь-яку. Аби-куди. Автобусом та потягом. В дитинстві дорога не втомлювала. Навпаки, радувала і розважала. Чимало моїх знайомих розповідають, що в дитинстві любили бути в дорозі. Якщо не захитувало, це ж така нагода подивитися у вікно на якісь незнайомі , або й знайомі, місця. Ще можливість посмакувати на станціях пиріжками чи морозивом.

Найбільше любила їздити до бабусі на Полтавщину автобусом Ікарус. Ми з сестрою просто в автобусі гралися, розважалися суперечками, кому сидіти біля вікна, куштували прихоплені з дому смаколики. Цікаво було виходити з автобуса на станціях і щось купувати. Наприклад, найсмачніше морозиво - в Лубнах. А в Пирятині вода сірководнем тхне. А ще на станціях продавали черешні, пиріжки, лимонад.

Окрема історія - то дорога потягом на море. Дуууже окрема. І ностальгійна.

З дорослішанням любов до дороги зникає. Бо коли везеш дітей в старому потязі, то хочеться серветками обтерти все з ніг до голови. А туалет зовсім не відвідувати. Але в дитинстві цього не помічаєш, лише романтику дороги.

Та сьогодні була дорога поиємна: дорога дорослих любительок дороги до дітей. З Яніною Тимошенко та Оксаною Міроновою. З фото в кукурудзі .

Який красивий південь Чернігівщини. Поля соняхів, кукурудзи. Деякі вже скошені, зібрані. Все таке доглянуте.
А ще дуже гарні види на пагорби. Такі як на картинах Малевича. Отож , отримала насолоду від дороги;)

Ірина ЛОМОНОС