Відійшов Вячеслав Брюховецький

Пішов у Вічність В’ячеслав Брюховецький – Герой України, літературознавець від Бога, Великий Українець, а для мене ще й товариш нашої далекої юності…

Доля звела нас влітку далекого 1972 року у військових таборах неподалік Батурина, які ми мали відбути по завершенню навчання, він факультет журналістики Київського державного університету, я – філологію. Зустрілися чисто випадково, обоє були черговими по військовому табору і заступили на нічну зміну. Слово за слово, відвертість за відвертість, й відразу відчули, що ми однодумці в найголовнішому – ставленні до української мови та української державності.

Те, що Славко - постать незвичайна я переконався з його розповіді про зустріч з відомим тоді антирадянським дисидентом Солженіциним. Із величезним здивуванням а разом з тим із захопленням довідався, що він на свій страх і ризик вирушив до Самари, де під кадебістським наглядом перебував знаменитий дисидент, і неймовірним чином зумів зустрітися з ним. І це в часи лютих переслідувань і терору радянської карної системи. Сміливість і відчайдушність - завжди були в його характері. Не дарма його день народження припадає на 14 липня – День взяття Бастилії. І те, що у нас постав Народний Рух України, значною мірою мусимо завдячувати В’ячеславовій рішучості й наполегливості в досягненні мети, яку він вбачав у здобутті Україною незалежності.

Традиційно я завжди вітав його з Днем народження телефонним дзвінком. Минулого року він повідомив, що перебуває в лікарні.

-Якщо у Феофанії, то я зараз тебе навідаю з вірменським коньяком, відзначимо Взяття Бистилії? - перепитав я,
-Та ні, сумно відповів Славко, я в Німеччині, серце прихопило...
А цього року, зв'язатися з ним, на жаль, так і не вдалося...
Світла Тобі дорога у Вічність, дорогий друже!

Олександр БОЖКО