Що стоїть за "війною жертв" Голодомору?
У 1988 році Інститут історії України, на той час під патронатом КПСС, отримав копію висновків Конгресової комісії США під керівництвом Джеймса Мейса про те, що Йосиф Сталін вчинив геноцид проти українців. Провідному совєтському історику Станіславу Кульчицькому доручили підготувати відповідь.
У 1989 році київське товариство «Знання» видало памфлет «1933: трагедія голоду», в якому Кульчицький заперечив геноцид, аргументуючи це як спробу конгресменів США створити образ Совєтського Союзу як «імперії зла».
У цьому памфлеті автор запропонував свою формулу і зробив висновок, що від голоду в Україні померло лише 3,5 мільйона осіб.
У 2018 році у статті «Мільйони загиблих: скільки саме?», опублікованій у газеті «День», Кульчицький зізнався, що він був другим після Стівена Уіткрофта, совєтолога з університету в Мельбурні (Австралія), якому надали доступ до секретних файлів у російському архіві в 1990 році під час його візиту в Москву по дорозі на конференцію в Торонто.
Уіткрофт на базі цих документів з російських архівів видав книгу під заголовком «Роки голоду», в якій заперечив злочин та його наслідки. Ці архівні матеріали стали інструментом інформаційної війни з метою нав’язати науковим колам в Україні російську політичну інтерпретацію «голоду».
Так, 17 січня 2007 року Федеральне архівне агентство Росії (Росархів) доручило російському історику Віктору Кондрашину надіслати лист голові Держкомархіву України Ользі Гінзбург з пропозицією співпраці над багатотомним виданням на тему «Голод в СРСР, 1932—1933».
До листа Кондрашин додав план-проспект з рекомендаціями щодо відбору документів. «Подобрать их [документы] следует таким образом, чтобы была видна трагедия всего советского крестьянства, без акцента на Украину».
У 2008 році Росархів спільно з фондом «Історічєская память» організували міжнародну конференцію «Голод в СССР 1930-х років: історико-політичні інтерпретації» у Харкові. Конференція відбулася напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору 21 листопада.Серед доповідачів на пленарному засіданні були посол Росії в Україні Віктор Черномирдін та директор фонду «Історічєская память» Олександр Дюков. Організаторами конференції виступили віце-мер Харкова та голова Харківського осередку Партії регіонів.
Висновки про причини, характер і кількість жертв «голоду в СССР, 1929—1934» було підготовлено заздалегідь і розповсюджено на компакт-диску з документами з російських архівів. Компакт-диск в англійському перекладі є в електронному доступі на сторінці Інституту історії України.
Дата публікації статті Кульчицького з оцінками втрат символічна: 2013 рік — рік Революції гідності. Більш руйнівною, ніж російська гібридна війна, окупація Криму та Донецька та тисячі загиблих в Україні, є російська агресія в гуманітарній сфері.
Для перемоги в цій гібридній війні Україні потрібна тривимірна мета:
1) визнання Голодомору геноцидом міжнародною спільнотою;
2) очищення свого історичного наративу від совєтської брехні;
3) боротьба з російською дезінформацією.
Створений у 2013 році на кошти канадського мецената, Центр «Студії Голодомору» (HREC) розпочав дослідження цієї найважливішої та найболючішої теми в історії України. На жаль, благодійні фінансові ресурси було спрямовано на те, аби підірвати, а не підтримати українську історіографію про втрати внаслідок Голодомору.
Центр розпочав в Україні «війну жертв», у якій «переможців» нагороджують грантами та призами, а ті, хто «програв», втрачають право на публікацію, якщо вони кидають виклик парадигмі, яку просувають лояльні до кремлівської ідеології учні історичної школи професора Кульчицького — Геннадій Єфіменко і Людмила Гриневич.
Саме Гриневич в інтерв’ю зізналася, що під час роботи екскурсоводкою в Музеї Леніна вперше почула про Голодомор від відвідувача. Тема її дисертації також не пов’язана з Голодомором.
Демографи мали нагоду спростувати нові результати досліджень на двох наукових конференціях, організованих Інститутом дослідження Голодомору при Музеї Голодомору, на яких науковець Роман Теслюк представив нову методологію і новий концептуальний підхід до підрахунку демографічних втрат на основі вибіркового статистичного аналізу на рівні районів на всій території Голодомору в межах і поза межами України, а не в сумарному стані по республіці загалом на основі сфальсифікованих переписів населення. Демографи ігнорували ці наукові заходи.
Натомість Кульчицький і його п’ята колона пішли в наступ у контексті нагнітання російської військової агресії проти України напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору кампанією цькування упорядників книги, які підтверджують кремлівський намір знищити не тільки українців, а й їхню історію.
Поки науковці читали доповіді на міжнародній конференції «Інтердисциплінарні підходи у дослідженні Голодомору-геноциду», проплачені агенти Кремля почали плюндрувати пам’ять загиблих і долю живих, вдаючись до «чорного піару» в соцмережах.
Вікторія МАЛЬКО. Скорочено. Повністю тут: "Україна молода"
У 1989 році київське товариство «Знання» видало памфлет «1933: трагедія голоду», в якому Кульчицький заперечив геноцид, аргументуючи це як спробу конгресменів США створити образ Совєтського Союзу як «імперії зла».
У цьому памфлеті автор запропонував свою формулу і зробив висновок, що від голоду в Україні померло лише 3,5 мільйона осіб.
У 2018 році у статті «Мільйони загиблих: скільки саме?», опублікованій у газеті «День», Кульчицький зізнався, що він був другим після Стівена Уіткрофта, совєтолога з університету в Мельбурні (Австралія), якому надали доступ до секретних файлів у російському архіві в 1990 році під час його візиту в Москву по дорозі на конференцію в Торонто.
Уіткрофт на базі цих документів з російських архівів видав книгу під заголовком «Роки голоду», в якій заперечив злочин та його наслідки. Ці архівні матеріали стали інструментом інформаційної війни з метою нав’язати науковим колам в Україні російську політичну інтерпретацію «голоду».
Так, 17 січня 2007 року Федеральне архівне агентство Росії (Росархів) доручило російському історику Віктору Кондрашину надіслати лист голові Держкомархіву України Ользі Гінзбург з пропозицією співпраці над багатотомним виданням на тему «Голод в СРСР, 1932—1933».
До листа Кондрашин додав план-проспект з рекомендаціями щодо відбору документів. «Подобрать их [документы] следует таким образом, чтобы была видна трагедия всего советского крестьянства, без акцента на Украину».
У 2008 році Росархів спільно з фондом «Історічєская память» організували міжнародну конференцію «Голод в СССР 1930-х років: історико-політичні інтерпретації» у Харкові. Конференція відбулася напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору 21 листопада.Серед доповідачів на пленарному засіданні були посол Росії в Україні Віктор Черномирдін та директор фонду «Історічєская память» Олександр Дюков. Організаторами конференції виступили віце-мер Харкова та голова Харківського осередку Партії регіонів.
Висновки про причини, характер і кількість жертв «голоду в СССР, 1929—1934» було підготовлено заздалегідь і розповсюджено на компакт-диску з документами з російських архівів. Компакт-диск в англійському перекладі є в електронному доступі на сторінці Інституту історії України.
Дата публікації статті Кульчицького з оцінками втрат символічна: 2013 рік — рік Революції гідності. Більш руйнівною, ніж російська гібридна війна, окупація Криму та Донецька та тисячі загиблих в Україні, є російська агресія в гуманітарній сфері.
Для перемоги в цій гібридній війні Україні потрібна тривимірна мета:
1) визнання Голодомору геноцидом міжнародною спільнотою;
2) очищення свого історичного наративу від совєтської брехні;
3) боротьба з російською дезінформацією.
Створений у 2013 році на кошти канадського мецената, Центр «Студії Голодомору» (HREC) розпочав дослідження цієї найважливішої та найболючішої теми в історії України. На жаль, благодійні фінансові ресурси було спрямовано на те, аби підірвати, а не підтримати українську історіографію про втрати внаслідок Голодомору.
Центр розпочав в Україні «війну жертв», у якій «переможців» нагороджують грантами та призами, а ті, хто «програв», втрачають право на публікацію, якщо вони кидають виклик парадигмі, яку просувають лояльні до кремлівської ідеології учні історичної школи професора Кульчицького — Геннадій Єфіменко і Людмила Гриневич.
Саме Гриневич в інтерв’ю зізналася, що під час роботи екскурсоводкою в Музеї Леніна вперше почула про Голодомор від відвідувача. Тема її дисертації також не пов’язана з Голодомором.
Демографи мали нагоду спростувати нові результати досліджень на двох наукових конференціях, організованих Інститутом дослідження Голодомору при Музеї Голодомору, на яких науковець Роман Теслюк представив нову методологію і новий концептуальний підхід до підрахунку демографічних втрат на основі вибіркового статистичного аналізу на рівні районів на всій території Голодомору в межах і поза межами України, а не в сумарному стані по республіці загалом на основі сфальсифікованих переписів населення. Демографи ігнорували ці наукові заходи.
Натомість Кульчицький і його п’ята колона пішли в наступ у контексті нагнітання російської військової агресії проти України напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору кампанією цькування упорядників книги, які підтверджують кремлівський намір знищити не тільки українців, а й їхню історію.
Поки науковці читали доповіді на міжнародній конференції «Інтердисциплінарні підходи у дослідженні Голодомору-геноциду», проплачені агенти Кремля почали плюндрувати пам’ять загиблих і долю живих, вдаючись до «чорного піару» в соцмережах.
Вікторія МАЛЬКО. Скорочено. Повністю тут: "Україна молода"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |